Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Напрям: модернізм.
Течія: неореалізм.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, що вивищує людину над буденністю, очищує її душу.
Мотиви: "сила кохання", "протистояння влади й людини", "філософія життя", "усепрощення", "романтики й прагматики".
Композиція, композиційно-стильові особливості: новела має епіграф "Любові всевишній присвячується", що дуже влучно розкриває основну ідею твору. Новела глибоко віддзеркалює внутрішній світ автора, його світобачення.Твір складається із трьох новел і обрамлення. Лист ніби зміщує часові площини, наближає батька до сина; це послання у вічність. Без листа неповною була б історія кохання, адже саме з листа дізнаємося, що Марфина любов долає відстань і душа її поряд з Михайлом. Три новели в одне ціле об'єднує син-оповідач.
В центрі сюжету — любовний трикутник. Марфа, одружена з нелюбом, кохає чужого чоловіка, батька оповідача. Проте її кохання до Михайла не зрадливе та гріховне. Вона не претендує на чуже щастя. Незабаром його засилають до Сибіру на каторгу, звідки він ніколи не повернувся. У Михайла залишилися дружина Софія та малолітній син. Але події, відображені у творі, ніби відходять на другий план. Головними є почуття та страждання героїв.
Між двома жінками, Софією та Марфою, немає ревнощів. Їх об'єднують горе і туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине кохання чисте, безпретензійне. У ньому немає заздрощів до суперниці.
Час од часу від Михайла надходять листи до дружини. У них він пише, що любить її та сина. Марфа раніше, ніж Софія, відчуває, що прийшов лист від Михайла; благає листоношу дати їй його, щоб просто потримати у руках.
В останньому листі Михайло просить Софію передати Марфі "три зозулі з поклоном", бо відчуває, що "десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна". Він просить передати їй цей останній привіт, і тоді до нього "хоч на хвильку прийде забуття".
Образи героїв новели передані через їх почуття, любов. Це кохання оточене неземним ореолом, святе, безтілесне. У ньому немає нічого побутового. Ніхто з героїв наприкінці не отримає щастя. Софія сама виховала сина. Михайло загинув десь на чужині. А Марфа досі чогось чекає, вдивляючись в обличчя сина Михайла.
Контрастним до образу Марфи у творі "Три зозулі з поклоном" є образ її чоловіка Карпа. Марфа — натура тонка, поетична. Карпо — приземлений, недалекий, похмурий, небагатослівний. В усьому відчувається нерівня душ.
Твір має багато спільного з притчею. Автор пропонує читачеві єдиний висновок — таке кохання не залежить від людини, її волі та свідомості. Воно не підпорядковується моралі та запереченням. Воно дається вищою силою, а тому має право на існування. "Останній лист від тата" — це новела в новелі, і розкриває вона не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, втраченою свободою та й самим, очевидно, життям, а й безмежну любов до дружини ("...моя єдина у світі Соню..."), сина, до рідного краю, природи.
У творі Гр. Тютюнника засобом узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації в зображенні предметів та характерів є художня деталь: очі героїв, Марфине волосся (психологічні деталі); лист (предметна деталь); "товстопикий", "товстоногий" (словесні деталі); батькова сосна — наскрізна, багатозначна деталь — спогад про батька, що житиме вічно, Михайлова душа, плинність часу (спочатку сосна маленька, потім велика), для Михайла — символ рідної домівки.
Три зозулі з поклоном символізують, на думку одних літературознавців, своєрідне привітання: забудь, покинь, залиш мене, відпусти (саме так у народі палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, вітали, щоб позбавити її мук кохання); на думку інших — три долі героїв любовного трикутника.
Незвичайною є присвята: "Любові всевишній". Тобто любові щирій, високій, такій, що приходить раз у тисячоліття, коли люди відчувають одне одного на відстані.
Головні герої та їх образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: "три зозулі з поклоном" (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам'ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Сюжет: студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав'язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою, і просить дружину передати їй від нього "три зозулі з поклоном", які "чи перелетять через Сибір неісходиму" (розв'язка) — син питає себе "Як вони чули одне одного — Марфа і тато?", "Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?", на що чує відповідь великої "татової" сосни: "Тоді не було б тебе" (епілог-обрамлення).Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. "Останній лист від батька" є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Проблематика:
- щирості, відданості кохання;
- шляхетності високого почуття;
- спорідненості людських душ;
- моральних чеснот;
- шляхетності, порядності, поваги у ставленні до інших людей, їхніх почуттів.
Примітки та корисна інформація: Поштовхом для написання новели, за спогадами очевидців, послужила доволі незначна подія.
Григір Тютюнник побачив виступ сліпого бандуриста. Він виконував пісню "Летіла зозуля через мою хату...". Пісня розповідала про нещасливе кохання та непереборне страждання людини. Автора так вразила ця пісня, що він підхопився і побіг до своєї кімнати. Так народилася ця новела.
Твір містить також автобіографічні моменти. Батько письменника, як і герой новели Михайло, був репресований. А в образі оповідача-студента легко вгадується сам автор.