Найбільше привертає увагу образ Марфи. Її життєва драма постає переважно через розповіді Софії, Михайла та оповідача. Читач співчуває цій жінці, бо вона ніколи не пізнає взаємного кохання. Марфа не зазнала у житті щастя, вона прожила з нелюбим Карпом два роки і залишилися сама, єдина її радість – потримати у руці лист від Михайла, спостерігати за його сином. Її кохання до Михайла чисте, безпретензійне, вона не претендує на чуже щастя. Марфа, яка переживає нерозділене почуття, раніше від Софії відчуває, коли тій приходить лист, і просить листоношу дядька Левка дати бодай потримати його в руці. Це любов душ, яка перейшла тілесний рівень, у якій кожен залишиться чесним перед самим собою.