Франко Іван — Сойчине крило

Сойчине крило – найпомітніша художня деталь у новелі. Крило птаха героїня додала до свого листа, бо воно має символічне значення. Це крило вона зберегла від сойки, яку сама ж вбила. Ось що означає крило для неї, і це вона пояснює у листі: "Здається мені, що летить до тебе половина моєї душі. А як одна половина залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга...

Хома працює в державній конторі, має слугу Івася, домашню бібліотеку, захоплюється класичною музикою, а інтер'єр квартири досить пристойний як для пересічного чиновника. Паном самому собі чоловік почувається лише у власній квартирі, у своєму кабінеті, з недописаним щоденником на столі, портретами великих діячів мистецтва й культури й живими квітами повсюди. Отже, герой "Сойчиного крила" – естет, людина високоінтелектуальна, знавець класичної музики, шанувальник театру...

Побачивши підпис "Твоя Сойка" і сойчине крило в листі, Хома відразу згадує ту, яку вже три роки споминає між померлими. Герой говорить: "Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течії громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її"...

Спочатку Марія тільки експериментує над власними почуттями та почуттями Хоми. Далі – необачно переходить межу, вирішує перевірити почуття Хоми своєю втечею з Генрисем. Коли ж з'ясовується, що Генрись злодій і шахрай, Марія проявляє себе не тільки недалекоглядною, а й дивовижно легковажною та байдужою навіть до свого завтрашнього дня. Адже в усіх наступних численних стосунках із чоловіками залишається нерозбірливою й пасивною...

Цікавою є іронічна гра автора з елементами ще однієї новітньої теорії того часу – фемінізму. Скептично-саркастичні зауваження героя вступають у протиріччя з його самохарактеристикою: "Запечатаний лист на твоє ім'я, з невідомого місця, писаний невідомою тобі рукою, – се все-таки якась тайна, містерія, загадка. Люблю такі містерії, бо моє життя тепер немає ніяких". Тут бачимо ще один доказ, так би мовити, "перевернутої" структури: чоловік, а не жінка, є пасивним об'єктом...

Символізм у "Сойчиному крилі" присутній у багатьох художніх деталях: у розквітлому барвінку як символі вокресіння з мертвих; двох келишках, поставлених Івасем на новорічний стіл, хоча Хома не очікує гостя; не за погодою одяг, у якому до Хоми приходить Марія, адже всі роки берегла цю річ, бо колись у цій сукні зустрічалася з коханим Массіно. Символічним є крик сови, як віщування біди задовго до того, як у долі Марії почалися справжні нещастя...

Марію могли б вберегти від помилок стриманість, розсудливість, обережність Хоми, але малоймовірно, що це дозволило б їй стати по-справжньому щасливою. Жінка повинна була пережити все, що з нею трапилося, саме для того, щоб зрозуміти себе, свої почуття і те, що вона таки кохає Хому і хоче бути з ним. Прийнято вважати, що закохуються однакові натури, які мають спільні погляди, інтереси, цінності...

Сукня, у якій була героїня під час останнього побачення з Массіно, є художньою деталлю у новелі. Одягнувши її знову, Марія дає зрозуміти, що тривала розлука не змінила її почуттів, що вона досі кохає Хому і хоче бути з ним. Про цю сукню героїня говорить так: "Чи тямиш ту сукню, що я в ній була вбрана того вечора? Червону в круглі білі цятки. Вона в мене досі. Я бережу її, як святість, як найдорожчу пам'ятку. Вона нагадує мені ті останні хвилі, пробуті з тобою...