Цікавою є іронічна гра автора з елементами ще однієї новітньої теорії того часу – фемінізму. Скептично-саркастичні зауваження героя вступають у протиріччя з його самохарактеристикою: "Запечатаний лист на твоє ім'я, з невідомого місця, писаний невідомою тобі рукою, – се все-таки якась тайна, містерія, загадка. Люблю такі містерії, бо моє життя тепер немає ніяких". Тут бачимо ще один доказ, так би мовити, "перевернутої" структури: чоловік, а не жінка, є пасивним об'єктом.
Хома про жіночі політичні рухи відгукується несхвально. Він свідомий того, що сильна духом українська жінка ніколи не дозволяла власному чоловікові ставитися до себе як до рабині, водночас її природа тяжіла до щасливої сім'ї, материнських радощів. Герой порівнює жінку із соняшником, який повертається до єдиного небесного світила – власної родини, живе почуттями, а не тверезим розумом. Хома говорить, що жінка – клерикальна істота, яка живе чуттям, яку цікавлять містерії, тайни, сакраменти, віра в чудо, а на її почуттях найчастіше грають "чорні ряси". Чоловік вважає, що коли жінки стануть рівноправними з чоловіками, то вони (жінки) "зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів". Для жінок, на думку Хоми, "усяка просвіта, всяка наука – се тілько окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціального рода женихів". Крім того, Хома вважає, що багато жінок не здатні до вищої науки. Сучасний читач може не погодитися з такими думками героя, але все-таки він усвідомлює високу роль жінки. Тому в новелі вона піднімає його з того "нижнього світу", в який він заховався. Можна погодитися з героєм хіба щодо його висновків про більшу ніж у чоловіків чуттєвість та емоційність жінок, їхню віру в щось незвичайне.