Франко Іван — Сойчине крило

Ім'я служить своєрідною "програмою" персонажа і пояснює деякі його вчинки чи певні сюжетні ситуації. Зокрема, до того часу, поки героїня в листі не назве героя Массіно, нам невідоме його ім'я, хоча натяк на нього міститься вже в перших рядках твору ("Завтра… подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день") . Його звуть Хома (якось просто, грубувато і аж несподівано для такого "духового сибарита", яким він себе позиціонує) – "близнюк" (з давньоєврейської)...

Новий світогляд героя полягає у тому, що він обрав собі життєвою нормою слова Горація "Зберегти рівновагу духу!". Для нього це означає життя і без оптимізму (бо це ознака дитячої наївності), і без песимізму (бо песимізм – ознака хворобливої малодушності, "свідоцтво вбожества"), "У всьому розумно, оглядно, помірковано і поперед усього спокійно, спокійно, як годиться сорокалітньому мужеві."...

Герой вагається, бо має передчуття, що лист змінить його життя, що це фатальний лист, коробка Пандори, "з якої поповзуть гадюки, що затруять моє життя, знівечать мою твердиню, а щонайменше збентежать і розворушать моє нинішнє свято". Великий пакет лякає його, бо там написано багато слів, а іноді "досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!". І хоч спершу герой зізнається, що любить "такі містерії", бо його життя зараз надто спокійне, та згодом говорить, що здавна боїться всяких листів, бо "кождий лист – се бомба".

• Уперше в українській прозі в новелу вводиться розлогий лист, який є і повістевим жанровим компонентом твору, і розлогою ретроспекцією – розповіддю про взаємини Массіно і Манюсі. Таким чином, маємо своєрідну структуралістську опозицію: "записки відлюдька", який заплющив очі на "суспільність, державу, народ", і "лист" молодої жінки, яка пройшла всі кола пекла в реальному житті.

• Визнання з вуст закоханої дівчини про першу зустріч у лісі ми чуємо вперше в українській прозі...

Події відбуваються напередодні Нового року і дня народження головного героя: "Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин…". Колись Хома урочисто зустрічав Новий рік – разом з шумним товариством, у салонах, під звуки фортепіано, йому "шептали солодкі слова не одні малинові уста". Та зараз він зустрічає Новий рік на самоті, ставиться до цього свята спокійно, без зайвої метушні, бажає продовжувати вести спокійне, врівноважене життя...

Герой називає Марію комедіанткою, бо вона сама в листі вказує, що була режисером їхніх стосунків, робила все, щоб закохати в себе чоловіка. Тому Хома і каже: "Женщино, комедіантко, прокляття на тебе! Всі твої слова, і сміхи, і сльози – все комедія, все роля, все ошука!". Також Хома називає її демоном, який піднімає з його душі усі болючі спогади і цим мучить його...

Героїня використовує таке порівняння, бо у стосунках з Хомою саме вона є носієм особливого погляду на світ, це незалежна, самостійна, сильна особистість, здатна відстоювати свої позиції. Дівчина кидає виклик пасивному патріархальному світу й прагне не бути підкореною чоловікові, прагне довести своє право на почуття і їх вияв так, як вона хоче це робити...

На початку новели герой ставиться до життя, як до свого власного скарбу, яким ні з ким не хоче ділитися. Він відлюдник, самітник, який живе для себе самого, з самим собою. Його життя надзвичайно спокійне, відчужене від суспільності, держави, народу. Хома працює в якійсь установі, та робота не торкає його серця. У чоловіка немає близьких друзів, він усіх відштовхує від себе і не дає зазирнути у душу...

У назві новели зафіксовано одиничний (непарний об'єкт) – крило. Це лише половина цілого, ціле реалізується тоді, коли герої поєднаються.

Головну героїню звати Марія. Усі три припущення щодо його значення: а) чинити опір, відмовлятися; б) бути гірким; в) кохана, бажана є знаковими і реалізуються в процесі оповіді. Крім того, у міфології жінка антропологічно відповідає пасивному принципу природи. У своїй поведінці після розлуки вона швидше Марія Магдалина. Знаменно, що вона "чинить опір" злій долі...