Сукня, у якій була героїня під час останнього побачення з Массіно, є художньою деталлю у новелі. Одягнувши її знову, Марія дає зрозуміти, що тривала розлука не змінила її почуттів, що вона досі кохає Хому і хоче бути з ним. Про цю сукню героїня говорить так: "Чи тямиш ту сукню, що я в ній була вбрана того вечора? Червону в круглі білі цятки. Вона в мене досі. Я бережу її, як святість, як найдорожчу пам'ятку. Вона нагадує мені ті останні хвилі, пробуті з тобою. Буває так, що дивлячися сама на себе, згадуючи свої пригоди, я починаю сумніватися, чи се я сама, чи, може, моя душа ввійшла в якесь інше, чуже тіло. В таких хвилях та сукня дає мені живий доказ моєї тотожності. Я цілую її і мочу сльозами. А знаєш чому? У мене в голові повстала і, мов цвях, сидить думка, що в тій самій сукні я маю знов появитися перед тобою. Ось чому я бережу її, як святість. Вона для мене запорука кращої будущини...". Червона сукня з білими цятками виступає і символом душевної енергії, пристрасті, палкого кохання, а білі цятки натякають на чистоту й беззахисність.