Ім'я служить своєрідною "програмою" персонажа і пояснює деякі його вчинки чи певні сюжетні ситуації. Зокрема, до того часу, поки героїня в листі не назве героя Массіно, нам невідоме його ім'я, хоча натяк на нього міститься вже в перших рядках твору ("Завтра… подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день") . Його звуть Хома (якось просто, грубувато і аж несподівано для такого "духового сибарита", яким він себе позиціонує) – "близнюк" (з давньоєврейської). Героїня називає його по-іншому ("між трьома серіями поцілуїв і пестощів, тричі перехрестила тебе" Массіно, вказуючи при цьому на мінливий асоціативний ряд (Хома–Томассо–Томассіно–Массіно). Мотив двійництва (подвійності), тобто реалізація імені, детальніше (але без прямої вказівки на зв'язок з іменем) розвивається в описі тієї твердині самоти, яку побудував герой. Він увесь час наголошує на тому, що живе подвійним життям: на роботі він – звичайний чиновник, але вдома, у "святая святих" – артист, актор, аристократ, романтичний герой. Він культивує свою приховану інакшість і дуже нею пишається.
Однак символіку імені можна розшифровувати ще. Безумовно, "Хома" – це й асоціація з біблійним "Хомою невіруючим", якому потрібні наочні докази божественного дива. На цю асоціацію наштовхують слова героїні: "Ти все сердився на мене. Твоя любов виявлялася головно сердитістю. Була немов мимовільна, силувана концесія для твоєї пророцької чи апостольської гідності… Тямиш, яким пророком і апостолом я пізнала тебе? Як ти не говорив, а благовістив, не кланявся, а снисходив?". Саме його роль "апостола", вищої істоти, ніж жінка, призвела до прагнення героїні покарати ту зарозумілість. Окрім того, зміна імені героя з простуватого "Хоми" на італійське "Массіно" має ще два аспекти: з одного боку, це є вказівкою на те, що жінка є сильнішою (перейменовує вона, причому суголосно до свого імені "Марія", "Маня", "Манюся", як називає її герой); а з іншого – вказують на прагнення героя "облагородитися", завуалювати первісну простоту, вивищитися (він не протестує проти такої заміни).