Карпенко-Карий Іван — Мартин Боруля

Сюжет твору нескладний, навіть можна сказати, дріб'язковий, занурений у побут. Заможний селянин Боруля посварився з поміщиком Красовським, який принизив його лайкою. Мартин затіяв судовий процес, щоб довести, що і він дворянин, а Красовський має бути покараний за образу дворянської честі Борулі...

Розв'язка твору є щасливою, бо хоча Боруля нарікає, що ось, мовляв, "тисяча рублів згоріла", "половина хазяйства пропала", та все ж таки він зберіг головне – родинну злагоду, любов і повагу близьких людей, підтримку приятелів. Зрештою, і сам дістав добрий урок: не женись за примарним "щастям", а навчайся цінувати те, що маєш.

Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство – це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження. Мартин ганявся за зовсім непотрібним, адже у нього вже було все потрібне для щастя: сім'я, достаток, справжні друзі.

[b]Хто ще з персонажів п'єси сповідує традиційні селянські цінності? Як вони пояснюють свою логіку?..

Чи вірите ви, що Степан повернеться до хліборобської праці, як радить йому Гервасій, і буде щасливим?

Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: "Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє". Навчання Степана у місті та його робота "зіпсували" хлопця, він набрався поганих звичок, відрікся від друга Миколи, мріяв лише про кар'єру і багату дівчину...

На автора "Мартина Борулі" вплинула комедія Мольєра "Міщанин-шляхтич". У Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в І. Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.

На початку твору Мартин хоче позбутися соціальної вторинності, здобувши дворянство. Землевласник Красовський принизив його, обізвавши "бидлом", тож герой хоче захистити свою гідність. Замість здорової моралі трудівника Боруля переймає фальшиві уявлення про "благородне" життя, заводить нові порядки. Та події розвиваються так, що у кінці твору Мартин зрікається своїх ілюзій. Він зрозумів, що дворянство – це не зовнішні побутові реалії, а освіченість...

Мартин мріяв захистити права своїх дітей, оберегти їх тяжкої селянської праці, від "давньої залежності й бідності". Боруля марив тим, щоб хоч онуки його "були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!". Сина Степана Мартин бачив у майбутньому чиновником, який побудує кар'єру і одружиться з багатою дівчиною, а дочку Марисю прагнув видати заміж за чиновника, щоб вона жила в місті.

Головний герой не позбавлений позитивних характеристик, він чесний, працьовитий, має почуття гідності, любить своїх дітей і бажає їм кращої долі. Проте Мартин наївний, бо фанатично вірить, що лише дворянство здатне зробити людину щасливою. Він відмежовується від своїх старих друзів Гервасія і Матвія, забороняє синові спілкуватися з Миколою, бо той простий мужик, примушує дружину жити за новими порядками, забороняє їй працювати. Мартин надто емоційний і некерований...

Один із найколоритніших образів п'єси – Омелько. За його простакуватістю прихована глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської "суєти" і водночас життєвий практицизм.