Кобилянська Ольга — Фантазія-експромт

Між головною героїнею і самою авторкою новели є багато спільного. Обидві – сміливі, нетерпимі до упокорення або приниження, духовно красиві, наділені талантом, тонкою ліричною душею. Вони відчувають образи в тонах і барвах, сприймають світ через звуки мелодій. Головна героїня новели не уявляла свого життя без музики, яка будила в ній дивовижні відчуття: "Коли чую музику – готова вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна…". Таке саме тонке асоціативне сприйняття музики властиве було й О...

Письменниця розриває художній час і простір у творі, щоб зосередити увагу не на розвитку сюжету, не на чіткій композиції, а на перший план поставити почуття і переживання героїні, показати моменти життя, коли найбільше проявляються її душа, її особливості характеру, її своєрідність. Твір має уривчасту, фрагментарну композицію, що дає можливість розповісти, хай і пунктирно, в окремих епізодах, про душевне життя непересічної особистості.

Дівчинка сама загартовує свій характер, ідучи на ризиковані вчинки: то вона в негоду йде до міста, щоб купити наперсток, і, потрапивши в бурю, не повертається з півдороги і не ховається, а "сміливо і відважно" прямує до своєї мети й щасливо дістається додому. То вона непомітно хапає за уздечку "розбішеного коня", який перед цим мчав божевільними скоками крізь збіжжя, "топчучи та нівечачи усе, немов якась зловіща сила".

Музика в житті О. Кобилянської була чи не найбільшим захопленням. Недарма мисткиня писала: "Музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив". Маючи музикальний слух, сама добре грала на фортепіано. Любила твори Ф. Ліста, Р. Шумана, В. Моцарта, Ф. Мендельсона, та найбільший відгук у її душі викликав Ф. Шопен. Своїй новелі дала назву одного з його експромтів – "Impromptu phantasie" (в перекладі з французької – фантазія-експромт).

Авторка змальовує у новелі неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси. Героїня переймається тугою за високою досконалістю в усьому, характеризується внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів. У новелі головна увага зосереджена на дослідженні внутрішнього світу людини. Зовнішні події відступають на задній план. У творі присутні символи – монастирські дзвони, приборкання коня, гра в коня, музика як пробудження неконтрольованих емоційних переживань.

Героїня новели "Impromptu phantasie" смілива, вона не терпить упокорення й приниження, має тонку душевну організацію. Відчуває навколишній світ у тонах і барвах: "…поклавши голову в траву, замовкала й вслухувалась у жужжання. Лежала нерухомо, немовби в глибокому сні. Одначе не спала. Вона бачила образи в тонах, ...переживала в уяві з'явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі і плакала із смутку невиясненого…"...

У десятилітньому віці вона вперше почула "Іmpromptu phantasie" Шопена. Рухи митця по клавішах "електризували її і виводили з рівноваги". Уся кров, здавалося, вдарила до лиця, серце забилося, а вуста замовкли. Їй стало холодно, і вона знову заплакала. Вона відчула в музиці пристрасний жіночий сміх, проте сміх не щасливий, відчула якусь "морозяну красу", відчула пристрасть.

Ні, вона "ніколи не могла "Іmpromptu phantasie" сама грати". Але коли чула, то завжди її душа наповнювалася сльозами, і вона плакала.

Ці спогади повертаються до неї завжди, коли вона чує "торжественні, поважні звуки дзвонів".

Їй подобалося, коли діти запрягали її "в шнурки" і гнали вперед, немов коня, і вона, гарна та щаслива, летіла, як птаха, і ніхто не міг зупинити її.