Винниченко Володимир — Момент

В. Винниченку після новели "Момент" дорікали, що він постає в цьому творі як співець "вільного кохання". Твердження правомірне, але в тому сенсі, що це — захоплена молитва красі світу, безмежна вдячність серця за радість існування, а також гімн перед страшним і прекрасним ликом Бога кохання. У цьому сенсі новела "Момент" може бути поставлена поруч з "Intermezzo", "Тінями забутих предків" М. Коцюбинського, "Лісовою піснею" Лесі Українки, деякими творами О. Кобилянської.

Це психологічна новела, бо майже вся увага звернена на переживання, почуття героїв, їхній внутрішній світ. Також у новелі "Момент" є напруженість зміни настроїв, почуттів, стосунків, подій і несподівана розв'язка; невеликий обсяг, двоє головних персонажів, динамічний і напружений сюжет, в основі якого незвичайна життєва подія, а драматичний фінал, пройнятий духом вітальності, "безумного щастя побіди життя", поезією молодості й любові, важко передбачити.

Реалізм у новелі "Момент" В. Винниченка тісно переплітається з імпресіонізмом. Ознаки реалізму у творі: правдиве зображення життя; художнє осмислення людини як біологічної, моральної та соціальної особи, драматизму й складності її буднів; глибоке проникнення у внутрішній світ героїв, відтворення їхніх почуттів, прагнень, думок...

Новела — це невеликий прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням. І автор "Моменту" протягом усього твору тримає читачів у напруженні, причина якого — межова ситуація, яку переживають двоє молодих людей — він і вона. Фінал твору несподіваний: розлука саме в ту мить, коли в серцях обох оселилися любов і щастя.

Однією з визначальних рис неореалізму є наявність документальної основи твору (принцип вірності факту), увага до життя пересічної людини, що маємо у новелі...

Пейзаж у новелі виконує не лише роль тла, на якому розгортаються події, а й служить для увиразнення почуттів оповідача. Герой сприймає природу відповідно до свого душевного стану: поки юнак не пережив загрози життю, вона спонукала його до філософських роздумів про сенс життя; у щасливі моменти закоханості природа радіє разом з ним і ніби заохочує кохатися; під час небезпеки вона зловісна й застерігає бути обережним...

А. серед свиток була жіноча хустка, а для мене — шапка. Ми мовчки, похапцем одяглись.

— Знаєте що? Давайте сядемо й закриємо ноги. Ніби спочиваємо.

Новела була написана 1910 року. Її підзаголовок "Із оповідань тюремної Шехерезади" вказує про те, що мова йде про середовище революціонерів. Політичний в'язень, якого називають Шехерезадою, розповідає співкамерникам про свій нелегальний перехід кордону.

Навіщо автор вдається до метафори, називаючи звичайного арештанта царської тюрми Шехерезадою? Поясніть, чому Винниченко не дав героєві-оповідачу імені. Яку роль у реалізації задуму митця відіграє прийом деперсоналізації?

Шехерезадою виявляється не хто інший, як звичайнісінький оповідач-чоловік, однак, аби зацікавити своїх співбесідників, а водночас і читача однією зі своїх чергових тюремних оповідей, автор вдається до інтригування читача підзаголовком...

У новелі В. Винниченка природа виступає символом вічного ритму життя, частиною якого усвідомлює себе людина. Наприклад, ліс позначає не лише територіальну межу — кордон, який слід перейти, а й викликає в героя різні асоціації. Спочатку вони негативні. А зблизька суцільна й загрозлива "стіна" лісу раптом розпадається на окремі природні об'єкти і сприймається вже зовсім по-іншому.

У весняному буянні природи героя захопив сам рух життя: "Люблю я цей процес у лісі, в полі!..

Автор так зробив, аби оповідач зацікавити своїх співбесідників, а водночас і читача однією зі своїх чергових тюремних оповідей. Це своєрідне інтригування читача підзаголовком...