У новелі В. Винниченка природа виступає символом вічного ритму життя, частиною якого усвідомлює себе людина. Наприклад, ліс позначає не лише територіальну межу — кордон, який слід перейти, а й викликає в героя різні асоціації. Спочатку вони негативні. А зблизька суцільна й загрозлива "стіна" лісу раптом розпадається на окремі природні об'єкти і сприймається вже зовсім по-іншому.
У весняному буянні природи героя захопив сам рух життя: "Люблю я цей процес у лісі, в полі! Чистий він, не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір'ям похоті, сильний, одвертий, простий. Люблю цих кузьок, пташок, цих маленьких, несвідомих протестантів проти лицемір'я старшого брата свого — людини".
А закоханим природа допомогла уникнути зайвих слів. Вона стала важливим "посередником", який сприяв гармонійному зростанню почуттів та усвідомленню цінності цієї дивної миті пережитого щастя.
У новелі Коцюбинського образи природи винесено до переліку "дійових осіб". Вони деколи набувають символічного значення: ниви асоціюються з життєдайною енергією, сонце символізує вічність, вселяє надію, жайворонки викликають у душі піднесення, натхнення. Велична, одухотворена природа, з якою герой ніби поєднується в єдине ціле, загоює душевні рани та повертає його до повноцінного життя й боротьби.
Отже, можемо сказати, що образи природи у обох новелах дуже схожі, їх споріднює позитивне ставлення до них героїв новел. Образи природи також відчутно впливають на вираження філософського задуму автора.