Елеонор Портер — Поліанна

Полліанна мусила носити чорну сукню, адже недавно помер її батько, та у Жіночій допомозі знайшлася на неї лише сукенка в червону клітинку. Дівчинка дуже хвилювалася, познайомившись з Ненсі, а коли кухарка заспокоїла її, дівчинка сказала, що в чорному було б набагато важче радіти, адже тато пішов на небо, він там разом з мамою. Він казав, що Полліанна повинна радіти, але їй було важко, навіть у сукенці в червону клітинку, бо тут у неї немає нікого.

Коли Полліанна першого ж дня у тітки Поллі вилізла у вікно, спустилася по гілках і пішла на прогулянку, її зникнення помітила Ненсі. Кухарка знайшла дівчинку, яка зізналася, що дуже навіть рада, що Ненсі злякалася й саме через це прийшла по неї.

Полліанна розповідає Ненсі і Тімоті про свого батька, який розповідав їй про місця у Белдінґсвілі; пояснює, чому приїхала у червоній картатій сукенці, а не в чорній; розповідає, що її мама і тато померли. Дівчинка не скаржиться на поневіряння, але їй важко. Це стає помітно, коли вона говорить: "Не можу не думати про те, як сильно мені хочеться, щоб він був зі мною, бо ж поряд з мамою та дітьми є Бог і янголи, а в мене не лишилося нікого, окрім леді з Жіночої допомоги.".

Міс Поллі розповіла, що виходить заміж за лікаря Чілтона, а Полліанни є шанс знову ходити.

Поллі була наймолодшою сестрою у багатій родині Гаррінґтонів. Її сестра Дженні у 20 років вирішила вийти заміж за бідного пастора, хоч мала багатого жениха. Дженні вийшла за пастора і поїхала на південь як дружина місіонера. Цей вчинок призвів до того, що сім'я перестала з нею спілкуватися, та Дженні все одно писала додому листи. Усі її діти помирали, вижила тільки Полліанна, яку вона назвала на честь своїх сестер. Згодом Дженні померла. Поллі не виходила заміж, тепер їй 40 років, вона самотня, бо її батьки і сестри померли.

Полліанна розповідала Ненсі, що почалося усе почалося тоді, коли в пожертву дівчинка з батьком отримали милиці, хоч вона хотіла ляльку. Гра в радість полягала в тому, щоб знаходити привід для радощів у всьому без винятку. У випадку з милицями вони з батьком раділи, що милиці виявилися їм непотрібними. І що тобі важче, то більше радіти треба, хоч іноді буває зовсім важко.

Мешканці містечка приходили у будинок міс Поллі і говорили тітці про те, як дівчинка змінила їхнє життя. Ці люди просили тітку передати Полліанні слова вдячності і те, що вони змінилися на краще. Тітка поки не пускала до дівчинки нікого, але всі слова вдячних мешканців містечка переказувала племінниці.

Коли сестри розлучилися, Поллі було 15 років. Зараз їй 40 років, тому з того моменту минуло 25 років.

Слуги Ненсі і Тімоті.

Полліанну зустрічали на станції Ненсі і Тімоті, син Тома (цей старий багато років висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки у садибі, а також пам'ятав ще Дженні і говорив про неї, як про янгола). У містечку приказували, що коли старий Том – права рука міс Поллі, то Тімоті – її ліва рука. Тімоті був симпатичним юнаком доброї вдачі. Дівчинку зустріли саме ці особи, бо тітка не хотіла їхати, вона сказала, що в цьому немає потреби. Приїзд племінниці не був для неї важливою подією.