Ульф Старк — Тоді я був просто Ульф

Ульфа з дитинства цікавили дівчата, йому подобалася то одна, то інша дівчина. З Аґнетою Валь у нього було багато спільних захоплень і вподобань, їм було про що поговорити. Та дівчина надала перевагу його приятелю Коре, бо якось Ульф не зміг зустрітися з нею, а Коре скористався нагодою. Дізнавшись про це, Ульф був глибоко вражений. Він одразу знайшов спосіб покепкувати з суперника, запропонувавши йому упаковку таблеток від запору, які дуже нагадували шоколад. Коре був голодний і з'їв усе відразу...

"Тоді я був просто Ульф" дійсно автобіографічна книжка. Проте, це зовсім не означає, що всі історії та персонажі в ній правдиві, без краплі авторської фантазії. І насправді це зовсім немає значення, бо межа між правдою і вигадкою, між нашим світосприйняттям і реальністю часто дуже хитка.

Для Ульфа перший поцілунок був неприємним. Коли йому було 9 років, Ґунілла, старша сестра його приятеля Леннарта, потягла Ульфа за якусь споруду на будівельному майданчику і вп'ялася своїми губами в його. Дівчина прокусила його губу, пізніше він запитав, навіщо вона поцілувала його, і відтоді дівчина не звертала на нього уваги.

Другий поцілунок Ульфа відбувся з Бірґіттою. Він був незвичайний, бо перед цим хлопець отримав від неї битою по голові...

Ульф написав твір про собаку Фрідольфа, яку їхні сусіди, вибираючись до нового помешкання, не взяли з собою. Хлопець писав про те, як поладив зі старим собакою, якого згодом обсіли хвороби й він помер. Ульфа навіть здушили сльози, і він посадив на твір мокру пляму. Учитель повірив, що все це було насправді, що Ульф дуже любив собаку. Насправді, Ульф зроду не мав ні тих сусідів, ні того собаки. Але в той час, коли він писав, собака у нього все-таки був, бо хлопець завжди про нього мріяв. Ульф повірив у те, що писав, пережив усі ті почуття, про які писав, тому його твір належно оцінив учитель.

Ця книжка про відомого письменника, коли він був просто Ульфом, тобто звичайним хлопцем, який шукав себе і своє призначення в цьому світі. Це книжка про його дитинство і дорослішання. Про те, як з надокучливого молодшого брата виростає поет-початківець. У кожному наступному оповіданні Ульф стає трохи старшим, змінюються його зацікавлення, з кожним роком він стає впевненішим і самодостатнім.

У вісім років Ульф ще добре не розумів різниці між вигадкою і правдою. Він лише вчився відрізняти фантазії від реальності. А почалось все з серйозної розмови з батьком (перший розділ): "Татові хотілося зі мною про все це поговорити. Він повів мене на канапу, щоб нам ніхто не заважав…

– Звісно, приємно уявляти собі щось фантастичне, як то буває, коли людина лежить із заплющеними очима і слухає музику. Але що буде, коли всі ходитимуть вулицями й називатимуть правдою те, чого не було?..

Про цю мрію свідчать Ульфові сни-фантазії. Вперше це зображено тоді, коли в "печері" Ульф бачить гарного ердельтер'єра і грається з ним на луці. Згодом, під час пошуків інопланетян, Ульф засинає і, потрапивши на планету, де все навпаки, дізнається від батьків, що мав білого собаку, коли був старим. Пізніше у шкільному творі Ульф також описує собаку на кличку Фрідольф. Ульф так захопився своєю оповіддю, що повірив у те, що собака справді існувала.

У збірці оповідань "Тоді я був просто Ульф" автор ділиться своїм читацьким досвідом, розповідає нам про перші спроби писати та про те, як насправді важливо мати мрії та докладати зусиль для їхнього досягнення. У чотирнадцять років Ульф почав змагатися з однокласником, хто напише кращий твір. Щоб виграти, Ульф старанно готувався, навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Батько вчив сина, що потрібно читати вартісні книжки...

Ульф Старк, розповідає про свої дитячі й підліткові роки просто, наче це щоденник підлітка. Найбільше мені запам'яталося, як Ульф зобразив рибу у повітрі, побачивши картину Шаґала, і стара вчителька малювання висварила його перед всім класом, бо риби не літають, а плавають. Як він вдруге поцілувався – перший випадок був таким жахливим, що про нього і розповідати не варто...