Роберт Бернс — Моє серце в верховині

Ідея вірша: людина і батьківщина назавжди зв'язані, тому ніколи не потрібно забувати рідний край ("Хоч іду я на чужину, повернуся знов").

Персоніфікація або уособлення – вид метафори – вираз, що дає уявлення про який-небудь об'єкт, поняття або явище шляхом надання невластивих їм ознак, перейнятих з живої природи, перш за все – людських рис і якостей. Персоніфікації у вірші: "Прощавайте, сині гори, білії сніги, Прощавайте, темні звори й світлії луги! Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї, Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!", "Будь здорова, верховино, любий рідний край". Ліричний герой звертається до природи, верховини, як до живої істоти, як до любого друга.

У вірші "Моє серце в верховині..." Бернс вміло використав антитезу (протиставлення). "Рідний край" ("верховина"), де перебуває "серце і душа" поета, чітко протиставлений "чужині".

Пейзаж у вірші передає багатство природи Шотландії, її різноманіття. Те, як вона оспівана у вірші, свідчить про те, що ліричний герой відчуває до неї трепетну любов, є людиною, яка бачить навколо себе красу і цінує її.

Загалом творчість Роберта Бернса напрочуд схожа на творчість Тараса Шевченка. Та й деякі риси біографії двох поетів теж на диво схожі. Обидва вони походили із небагатих селянських родин і дуже добре знали національну історію та психологію народу, до якого належали. Вони обрали для творчості свою рідну мову (Бернс – шотландську, Шевченко – українську), хоча їм постійно радили задля кращого заробітку перейти на мову імперії (відповідно англійську та російську)...

Вірш відтворює ритм і мотив шотландської народної пісні "Ласкаво просимо". Ліричний герой, покидаючи гори, прощається з рідним краєм. Його розставання стає своєрідним славнем землі предків, адже це батьківщина честі та слави, де людина почувається по-справжньому вільною. Ліричний герой прощається з прекрасними гірськими пейзажами, "залишаючи" там своє серце. Для шотландця гори мають особливий сенс. Вони є уособленням прадавньої Шотландії, її вільної і нескореної душі...

Повторення слова підсилює тугу та смуток ліричного героя від прощання з дорогим серцю краєм.

Поезія Бернса глибоко пов'язана із життям і творчістю народу. Чимало віршів поет написав на основі популярних фольклорних пісень. Утім, лірика Бернса близька до народної не лише за звучанням, а й за змістом. У ній відобразилися уявлення народу про справедливість і красу, кохання і дружбу, його любов до рідного краю і шанобливе ставлення до природи.

Надзвичайно близьким до персонажа народних пісень є ліричний герой Бернса. Він – син свого народу...

Метафора "моє серце в верховині" означає, що сила почуття ліричного героя така, що де б він не був, думкою завжди лине на батьківщину. Всі його мрії про рідні гори. Любій верховині належать його серце і душа. Інші метафори: "Моя дума в верховині соколом буя" (лише у рідному краї ліричний герой почувається вільним), "Моя мрія в гори лине наздогін вітрам" (бути вдома – головна мрія ліричного героя).

Про любов поета до батьківщини свідчить оспівування її природи, глибоке знання про неї, бажання завжди перебувати на рідній землі. Про тугу поета за рідним краєм свідчать постійні думки про неї, прощання з її багатою природою.