Річард Бах — Чайка Джонатан Лівінгстон

"Сенс життя в тому, щоб досягти досконалості і розповісти про це іншим".

"Небеса – не місце і не час, але тільки наша власна досконалість".

"Ти можеш знати все що завгодно, але поки ти не довів це на практиці, ти не знаєш нічого!"

"Політ думки і політ вітру та крил – явища рівною мірою матеріальні."

"Справжнім є лише той закон, який веде до свободи. Іншого немає."

"Розбийте ланцюги, що сковують вашу думку, і ви розіб'єте ланцюги, що сковують ваше тіло...

Як тільки не визначала критика жанрову своєрідність цього твору: притча, філософська казка, поема у прозі. І все-таки за жанром повість "Чайка Джонатан Лівінгстон" наближається саме до притчі, тому що в алегоричній формі пояснює складні соціальні і філософські проблеми, містить багато істин, мораль і навчає доброти. Повість Р.Баха – це філософська метафора людського буття...

Зробивши відкриття у мистецтві польоту, Джонатан хотів поділитися знаннями зі Зграєю, чекав на визнання. Однак його покликали до Кола Ганьби з метою відлучити від себе, прирекли на самотність через безвідповідальність і небажання скоритися. Невизнаний, нескорений, самотній, решту своїх днів чайка Джонатан провів у вигнання.

"Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить – і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти.

А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправлявся в польоті самотній птах – чайка Джонатан Лівінгстон."

Письменник показує Джонатана далеко від зграї, щоб підкреслити його інакшість, а також своєрідну прірву, яка лежить між ним та Зграєю, яка не розуміє його.

У тексті це слова: Зграя, Чайка Долі, Велика Рада, Далекі Скелі, Старійшина, Вигнанці, Берег Ради, Велика Гора Вітрів. На мою думку, автор вживає велику літеру, бо цього вимагає жанр твору (притча), також ці герої та образи несуть алегоричний зміст.

Так, ці думки суголосні, адже людина бачить не лише очима, а й серцем і душею. Очі інколи можуть дати помилкове перше враження, набагато важливіше дослухатися до серця, душі, адже вони ніколи не збрешуть.

Композиція твору, яка складається з трьох частин, відображує три сходинки духовного вдосконалення Джонатана Лівінгстона: І – усвідомлення істини, ідеї свободи; ІІ – досягнення досконалості; ІІІ – прагнення поділитися знанням вищої істини з учнями, щоб вони також втілили ідею Великої Чайки – всеосяжну ідею свободи.

Перша частина зображує духовне пробудження Чайки Джонатана Лівінгстона, який прагне змінити своє життя та не вдовольняється подіями буденного життя...

Основний конфлікт твору будується на протистоянні талановитого "дивака" Джонатана і його Зграї. Чайки в особі Старійшини одностайні і непохитні у своїй думці, що "не дано осягнути сенсу життя, бо він недосяжний", єдине, що вони можуть, — залишатися живим, поки вистачить сил". Але Джонатан не готовий прийняти такі правила, він з ними категорично не згоден, оскільки ним рухає надзвичайно сильне прагнення пізнання, мрія про більше: "Ми живемо, щоб пізнавати… бути вільними", а не витрачати весь всій час на пошуки риб'ячих голів.

На мою думку такий фінал свідчить про те, що в житті Джонатана настав новий етап, він піднявся на ще одну сходинку у процесі свого самовдосконалення. Попереду у нього ще багато нових уроків, які дадуть ще більше знань, знайомств, свободи і вдосконалення.

Ця фраза має алегоричний зміст, бо тут йдеться про життя людей: більшість живуть одноманітним, обмеженим життям, у якому стараються подбати лише про хліб насушний, не завдають собі клопоту, щоб вдосконалитися, навчитися чогось нового, відчути справжню свободу. Але є такі, як Джонатан. Їх не влаштовує сіра буденність, вони прагнуть більшого, шукають шляхи самовдосконалення, бажають пізнати сенс буття й осмислити свій статус у світі.