З малих і великих фактів, що сплітаються в тканину людського буття, давно вже викристалізувалася велика істина: спільне горе зближує нас, ще і ще нагадуючи : всі ми — Адамові діти, яким судилося жити в одному, хоч і великому, а все ж часом і затісному домі з найменням — Земля. Дбати про красу і добротність того дому, про злагоду і добробут в ньому — то святий обов'язок усіх землян.
Hа жаль, про це довго забували. Згадали лише тоді, коли пролунав грім, який трагічно контрастував з ясним квітневим ранком... То був грім Чорнобиля.
Міф про "дешевизну" атомної енергії розвіюється... Розвіювати її почав ще в 1988 році Іван Драч у своїй поемі-мозаїці "Чорнобильська мадонна". Це спокута, прозріння і каяття поета перед народом, перед тими, хто постраждав від радіації, за ту віру науці, вченим, що висловив у своєму циклі віршів "Подих атомної". В поемі автор показав свою печаль, вболіваючи за земляків, яким чорнобильська трагедія стала впоперек життя, позбавила їх здоров'я; шукаючи істину в тому, що відбулося; утверджуючи правду...
За безладу безмір, за кар'єри і премії,
Hемов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим... —
констатує Іван Драч свої роздуми над трагедією віку.
Осмислюючи горе і сльози, що спіткали українців та й не тільки їх, поет висловлює своє розуміння, що і його народ, і він сам, і його близькі тепер розіп'яті на вічній дорозі:
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджені в руки,
Бо губи горять од пекельної муки.
Прагнучи передати багатоликість народної біди, поет зберігає й фактологічну основу, портрети конкретних осіб, цитує колег-письменників, переповідає розповіді учасників ліквідації аварії, вловлює її закордонне відлуння. Іван Федорович з болем пише:
Я заздрю всім, у кого є слова.
Hемає в мене слів.
Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива...
Поет стверджує, що "спокуса зірвати заборонений, недозрілий плід із дерева пізнання добра і зла" несе за собою моральну відповідальність перед людьми:
Hад вченими хай сяє моральне табу,
Жодного грама науки для зла.
Чорнобиль. Зона відчуження. Мертва зона... Ці слова звучать вічним болем в устах митця. Він роздумує, як жити тепер в цій зоні,як врятуватися від клешнів радіації? Запитання без відповіді... "Чорнобильська мадонна"— це тужлива пісня поетової душі:
Hесе сива чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя!
Це скорботна пісня-туга. Це заклик до всіх живих: не забувати про те, що сталося; вслуховуватися у дзвони Чорнобиля; і траурні, і урочисті...
Ось уже більше десяти років, як не дають спати людській совісті дзвони Чорнобиля. Все в них сплелося: тяжкий біль втрат, щира вдячність героям, що грудьми стали проти Смерті, на захист Життя, надія, що трагедія не повториться, віра в неодмінну перемогу людської Волі та Розуму.
Дзвони Чорнобиля пролунали на українській землі, яка вже не раз першою приймала найтяжчі удари, що випадали на долю людської цивілізації. Будемо сподіватися, що земляни оцінять нашу місію...