Ще зовсім недавно дзвоном тривоги відгукнулася в наших серцях чорнобильська трагедія. Чорним крилом пролетіли 17 років після неї над нашою зболеною землею. Минуть ще роки й десятиліття, а цей трагічний день усе одно хвилюватиме людей — і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об'єднуватиме всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. І наші майстри слова не могли й не мали права не відгукнутися на цю зловісну катастрофу. По-різному трактують чорнобильську трагедію, її причини й наслідки в нас у країні і за рубежем.
І. Ф. Драч, як людина надзвичайно вразлива, один з перших спробував проаналізувати страшні події в поемі "Чорнобильська мадонна".
Поема "Чорнобильська мадонна" — це скорботна пісня народу, прозріння, це поема-трагедія, докір, спокута, розпач... Осмислюючи все, що сталося, І. Драч пише:
Важко пишу, зболено розмірковую,
Словами гіркими наповнюю аркуш,
Хай і гарячими, хай і пекучими...
Важко вимовити те, що побачив.
На серці журба, безнадія, туга:
Я заздрю всім, у кого є слова,
Немає в мене слів.
Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Але людині треба виговоритись, "хай жестами, але сказати мушу".
Мадонна... Свята Мати — богородиця.
Все упованіє моє
На тебе, Мати, возлагаю,
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
— так починає І. Драч поему, із прологу-переспіву уривка поеми "Марія" . Т. Г. Шевченка. У кожного мадонна своя й сіяє на століття: "від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної японки..." Автор намагається писати про неї, але вона ним... Його хвилює питання: чому так трапилось? Чому? І просить материнської душі: "Будь плачем, стань голосінням, вирви над Прип'яттю паморозь сиву бузку посивілого і порадій у Рудому лісі..." Будеш "проклятим, родом і плодом поганьбленим будеш", коли злякаєшся. Мусиш сказати правду — так вирішує поет.
Солдатська мадонна... "Більше року сотається любов молода, ненависна" — ненависна, бо звідки візьмеш любові, коли ненависть ходить по крові". Засипають ліквідатори стовбури дерев, пропащу білизну двометровим шаром піску. Але чи сховаєш у могилу ти ненависть таку?
Мертве місто. Безлюдна німа зона. Тільки слідочок босої жіночої ноги на піску, а потім на снігу і зеленому льодку. Звідки він? Чий? Генерал відкриває таємницю:
Матір я взяв із села,
А вона мені з Києва
Третій раз уже боса втекла.
Хіба ке змусять оці рядки задуматись державних мужів над їхніми "діяннями"?
Наступний розділ поеми "Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати", на мій погляд, сприймається, як болісний крик душі, докір. Облітаючи на вертольоті заражену зону, де "сосни дощами спалені", в очі лізе лиха іржа, люди коло хати запримітили її — мадонну вісімдесятих. А може, це прибульці з космосу? Ні!
Один космонавт — це стара в целофані.
А другий — корова на задньому плані.
Як диво космічне, суне в тумані,
Лиш роги пробились з накидки таки...
А взута корова в старі кирзяки...
Сміятись чи ридати "при зустрічі з такою картиною"? Поет шукає правди, істини. Найстрашніше те, що люди не готові протидіяти атому, не можуть збагнути страшенних наслідків, бо їх миттєво простим оком і не помітиш, як на війні. Але радіаційні наслідки у сто разів страшніші.
У зв'язку з аварією в Чорнобилі постало питання: а чи доречно взагалі використовувати атом, нехай і в мирних цілях? Хіба можна було на піщаному березі річки будувати таку атомну споруду? Адже з преси нам відомі тридцять два порушення і відступи від проектування й будівництва АЕС. Саме таких "світил" — кар'єристів, безгосподарників і примітивних керівників картає автор: Все зекономив? Совість?! Честь?! Зумів забалагурити самі Верховні Вуха... Вони, на думку автора, — "знак Виродження, а не Відродження, такий підложний вирід"...
"Хрещатицька мадонна" — це пекучий біль поета, трагічна пісня поеми про матерів, які народжують мертвих дітей, або зовсім ке можуть народити, бо "молоко було в тобі гірке, бо всюди й скрізь дороги було мало". Скорботне мовчання. Мадонна дивиться на своїх синів, палить їх очима до дна; вірить, що в них ще крапля совісті на дні. Але чи мучить совість кого-небудь із винуватців трагедії? Чи в цій Матері-мадонні впізнають вони своїх матерів? Матерів, які з мільярдом поганьблених дітей несуть долю світову, які затуляють ваших онуків, басі йдуть вони на вогонь кривомудрий. Мадонна — вічна, бо Вода вона є і Земля. Її погляд вогненний за чорнобильський злочин ще довгі роки пронизуватиме винуватців трагедії.
Поема "Чорнобильська мадонна" — це не констатація жахливого факту з життя країни, а заклик до всіх живих, до всіх майбутніх поколінь: "Бережіть свою планету, і вона потрійною материнською любов'ю заплатить вам за це". Ми зобов'язані вслухатися в їх смисл. Може, це допоможе передбачити інші трагедії на нашій планеті.