То уявляв від кави аромат,
Як напій запашний під щось із тіста
Я б залюбки ковтав в якійсь із хат.
Побачив я здаля маленький вогник,
На вулиці кав‘ярня тій була,
Прискоривши ходу влетів знадвору
В обійми, мов домашнього, тепла.
Чарівно господиня посміхнулась
І радісно забулькав кавомат,
Душа під горлом ґудзик розстебнула
І став таким далеким снігопад…
Я в спогади поринув непомітно,
В часи без горя у моїй землі,
Коли ми всі раділи взимку снігу,
Без сумніву в домашньому теплі.
І вистигла з напоєм філіжанка,
Рукам своє залишивши тепло,
А за вікном сідало сонце грудня,
У невідоме "завтра" воно йшло…