Генріх Гейне — Не знаю, що сталось зо мною... (Лорелей)

Переважну більшість віршів збірки "Книга пісень" написано в дусі пісенного фольклору. Гейне віднайшов у народній пісні потрібні йому художні образи і поетичні засоби. Віршовий розмір, яким найчастіше користується поет у "Книзі пісень", наближений до народного і має назву дільник (відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів). Вірш "Не знаю, що стало зо мною…" близький до народної пісні тим, що має ліричну стихію і фольклорний образ Лорелей...

Поети-романтики, попередники Гейне, вже зверталися до цього моторошного сюжету, але їхні вірші були лише добросовісним переказом легенди. У вірші ж Гейне образ Лорелей втрачає демонічні риси і тлумачиться як символ згубної сили кохання. Фея не винна у загибелі рибалок, так само як і кохана не винна у муках закоханого. Винне саме кохання – почуття складне та загадкове. Довершений і водночас простий вірш "Лорелея" став народною піснею...

Культ почуттів людини; увага до особистості; уведено фантастичні елементи; відчутно драматичну напруженість подій; через окремий факт розкрито загальнолюдські проблеми; зображене у вірші передає душевний стан поета, його відчуття, породжені казковим образом.

Трагічна історія кохання рибалки до Лорелей нагадала ліричному герою власне нещасливе кохання. Рани ще не загоїлись, і стара казка їх роз'ятрює, але водночас заспокоює, бо дає змогу поглянути на почуття ніби збоку, навіть дещо іронічно. Ліричний герой відчуває полегшення, звільняється від болю, попрощавшись із минулим. Деякі дослідники вважають, що цей вірш – прощання Гайне з романтизмом.

В основу вірша Генріха Гейне "Не знаю, що стало зо мною…" покладено народну німецьку легенду про річкову фею Лорелей (за назвою скелі Лур-лей, що на річці Рейн). Її сюжет такий: "У давні часи при місячному сяйві на високій скелі Лур-лей з'являлася прекрасна чарівниця, яка своїм спокусливим співом занапащала всіх, хто плив річкою. Зачаровані її дивовижним співом, веслярі забували про свої човни й гинули у водах Рейну"...

Золотоволоса красуня співає на тлі вечірнього неба під плескіт рейнських хвиль. Її пісня вабить рибалку, який гине в бурхливому вирі біля скелі Лорелей. Гайне не описує детально ні красуні, ні загибелі рибалки. Образ Лорелей є символом кохання в його різних аспектах – краса, чарівність, стихійна сила, фатальність. Наслідуючи оригінал, перекладач підкреслює неземну красу Лорелей, яка сидить на скелі й співає пісні...

Основна відмінність поезії Гейне від творів інших романтиків про Лорелей полягає в тому, що в його баладі розповідь про золотоволосу красуню на тлі вечірнього неба над велично живописним Рейном переплітається з почуттями самого поета, з історією його власного кохання. Саме це поєднання й визначило деякі риси композиції балади. Перша строфа вводить у сюжет ліричне "я" автора, охопленого глибоким сумом, якому так відповідає драматизм згаданої ним рейнської легенди...

У вірші поетично оброблено народну легенду про Лорелей – казкову красуню, яка з'являлася на високій скелі над Рейном і своїм співом зваблювала тих, хто плив річкою. Зачаровані її голосом і вродою, рибалки забували про все на світі й зникали у хвилях Рейну. Міф для поета – лише "казка стара". Головне – зображення почуттів і внутрішнього світу людини. Ліричний сюжет вірша визначається не логікою міфу, а розвитком почуттів ліричного героя...

Образ героїні народних німецьких легенд – чарівниці Лорелей – надзвичайно популярний у світовій культурі. Так, у художній літературі, окрім Генріха Гейне, до нього звертались такі поети, як Клеменс Брентано (Німеччина), Гійом Аполлінер (Франція). Приваблював образ рейнської діви й багатьох художників. Вважається, що саме німецькі майстри живопису досягли найбільших успіхів у відтворенні давніх легенд, якими так багата їхня батьківщина...

З цією думкою потрібно погодитися, бо читач у вірші Гейне не просто споглядає на загибель рибалки через чарівну Лорелей, а вгадує важливий, глибинний смисл. Зокрема, це зв'язок подій легенди з життям самого поета. Так, перед нами – роздуми Гейне про власну долю. У момент написання вірша він був закоханий у кузину Амалію Гейне – пишну й гордовиту красуню із заможної сім'ї. З огляду на своє мізерне майнове становище, Гейне не міг навіть мріяти про шлюб з нею...