Переважну більшість віршів збірки "Книга пісень" написано в дусі пісенного фольклору. Гейне віднайшов у народній пісні потрібні йому художні образи і поетичні засоби. Віршовий розмір, яким найчастіше користується поет у "Книзі пісень", наближений до народного і має назву дільник (відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів). Вірш "Не знаю, що стало зо мною…" близький до народної пісні тим, що має ліричну стихію і фольклорний образ Лорелей. Переважають повні тони, "чисті" фарби. Напівтонів чи відтінків ми тут не знайдемо. Епітети відповідають стилю народної пісні – невибагливої і простої: повітря "свіже", Рейн тече "спокійно", човен "маленький", туга, що охопила човняра, "дика". Мелодія пісні "чудесна" і "захоплива". Тричі у фольклорному дусі повторюється епітет "золотий", яким наділено по черзі намисто, коси і гребінь.