Переклад Олександра Грязнова
Сніжило з неба майже невловимо,
Та потім, після декількох потуг,
На місто мов насунулась лавина,
І білим-білим стало все навкруг.
Коли завія, стомлена від бігу,
Нарешті відпочити прилягла,
І вулиці, зажурені від снігу,
Неначе вата, тиша сповила,
Коли під шаром снігу все пропало:
Паркани, стіни, вулиці, сади, –
Чомусь тобі потрібно раптом стало
Побачить на снігу мої сліди…
Ти повернулась з вулиці квапливо,
Бо дуже сумно й холодно самій.
І лиш за сніжним шелестом, можливо,
Тобі вчувався тихий голос мій.
Тоді ти все спочатку пригадала,
Усе, що тільки пам'ять зберегла.
При цьому ти й сама не помічала,
Що на обличчі посмішка цвіла.
Сніжинки в скло віконне шурхотіли,
Та погляд привернути не могли.
До тебе сни відрадні прилетіли
І спогади про мене замели.