Літній пан із Сан-Франциско

Іван Бунін

Іван Бунін

Літній пан із Сан-Франциско

Переклад Олександра Грязнова

Горе тобі, Вавілоне, місто міцне!

Апокаліпсис

Літній пан із Сан-Франциско – імені його ні в Неаполі, ні на Капрі ніхто не запам'ятав – їхав у Старий Світ на повних два роки, з дружиною і дочкою, єдино задля розваги.

Він був твердо переконаний, що має повне право на відпочинок, на задоволення, на довгу й комфортабельну мандрівку і багато ще на що. Для такої впевненості у нього були ті підстави, що, по-перше, він був багатий, а по-друге, тільки-но починав жити, незважаючи на свої п'ятдесят вісім років. До цього він не жив, а лиш існував, щоправда, дуже непогано, та все ж плекаючи усі надії на майбутнє. Він працював не покладаючи рук, — китайці, яких він виписував до себе на роботу тисячами, добре знали, що це означає! – і нарешті побачив, що зроблено вже багато, що він майже зрівнявся з тими, кого колись узяв за взірець, і вирішив перепочити. Люди, до яких він належав, мали звичай починати насолоджуватися життям з подорожі до Європи, в Індію, у Єгипет. Вирішив і він зробити так само. Звичайно, він хотів винагородити за роки праці перш за все себе; однак був радий і за дружину з дочкою. Дружина його ніколи не вирізнялась особливою вразливістю, але ж усі літні американки пристрасні мандрівниці. А що до дочки, дівчини на порі і трохи хворобливої, то для неї мандрівка була просто необхідною: не кажучи вже про користь для здоров'я, хіба не буває у мандрах щасливих зустрічей? Тут іноді сидиш за столом чи розглядуєш фрески поруч з мільярдером.

Маршрут був обраний паном із Сан-Франциско різноманітний. В грудні і січні він сподівався насолоджуватися сонцем Південної Італії, пам'ятками старовини, тарантелою, серенадами бродячих співаків і тим, що люди його віку відчувають особливо тонко, — любов'ю молоденьких неаполітанок, хай навіть і не зовсім безкорисливою; карнавал він думав провести в Ніцці, в Монте-Карло, куди о цій порі стікається найдобірніше товариство, — саме те, від якого залежать всі блага цивілізації: і фасон смокінгів, і непорушність тронів, і оголошення війн, і достатки готелів, — де одні з азартом віддаються автомобільним і вітрильним гонкам, інші рулетці, треті тому, що заведено називати фліртом, а четверті – стрільбі по голубах, які дуже красиво злітають із садків над смарагдовим газоном, на фоні моря кольору незабудок, і відразу стукаються білими грудками об землю; початок березня він хотів присвятити Флоренції, приїхати в Рим до пристрастей господніх, щоб слухати там Miserere; в його плани входили і Венеція, і Париж, і бій биків у Севільї, і купання на англійських островах, і Афіни, і Константинополь, і Палестина, і Єгипет, і навіть Японія, — зрозуміло, вже на зворотному шляху… І все пішло спершу відмінно.

Був кінець листопаду, до самого Гібралтару довелося плисти то в крижаній млі, то серед бурі з мокрим снігом; але пливли цілком щасливо. Пасажирів було багато, пароплав – знаменита "Атлантида" — був схожий на величезний готель з усіма вигодами, — з нічним баром, зі східними лазнями, з власною газетою, — і життя на ньому текло вельми розмірено: вставали рано, при звуках труби, що різко лунали у коридорах ще в той сутінковий час, коли так повільно і непривітно світало над сіро-зеленою водяною пустелею, яка тяжко хвилювалась в тумані; накинувши фланелеві піжами, пили каву, шоколад, какао; потім сідали у мармурові ванни, робили гімнастику, збуджуючи апетит і хороше самопочуття, виконували денний туалет і йшли на перший сніданок; до одинадцятої години слід було бадьоро гуляти по палубах, дихаючи холодною свіжістю океану, або грати в шафлборд та інші ігри для нового збудження апетиту, а об одинадцятій – підкріплятися бутербродами з бульйоном; підкріпившись, з задоволенням читали газету і спокійно чекали другого сніданку, ще більш ситного і різноманітного, ніж перший; наступні дві години присвячувались відпочинку; всі палуби були заставлені тоді шезлонгами, на яких мандрівники лежали, накрившись пледами, дивлячись на захмарене небо і на пінисті горби, що миготіли за бортом, або солодко дрімаючи; о п'ятій годині їх, посвіжілих і звеселілих, поїли міцним духмяним чаєм з печивом; о сьомій сповіщали сигналами труби про те, що складало найголовнішу мету всього цього існування, його вінець… І тут пан із Сан-Франциско, потираючи руки від припливу життєвих сил, поспішав у свою багату люкс-каюту – одягатися.

Вечорами поверхи "Атлантиди" зяяли в мороці немов би незчисленними вогненними очима, і велика кількість слуг працювала у кухонних, посудомийних і винних приміщеннях. Океан, що ходив за стінами, був страшний, та про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира, рудого чоловіка дивовижного розміру і ваги, завжди ніби сонного, схожого у своєму мундирі з широкими золотими нашивками на величезного ідола, який не часто з'являвся на людях із своїх таємничих покоїв; на баку щохвилини похмуро, як у пеклі, завивала і вищала з шаленою злістю сирена, але мало хто чув її – сирену заглушали звуки прекрасного струнного оркестру, що вишукано і невтомно грав у мармуровій залі, устеленій оксамитовими килимами, святково залитій вогнями, переповненій декольтованими дамами і чоловіками у фраках і смокінгах, стрункими лакеями і шанобливими метрдотелями, серед яких один, той, що приймав замовлення тільки на вина, ходив навіть з ланцюгом на шиї, немов якийсь лорд-мер. Смокінг і накрохмалена білизна дуже молодили пана із Сан-Франциско. Сухий, невисокий, недоладно скроєний, але міцно зшитий, начищений до глянцю і помірно збуджений, він сидів у золотистому сяйві цього чертогу за пляшкою бурштинового йоганисберга, за бокалами і бокальчиками найтоншого скла, за кучерявим букетом гіацинтів. Щось монгольське було в його жовтуватому обличчі з підстриженими срібними вусами, золотими пломбами виблискували його великі зуби, старою слоновою кісткою – міцна лиса голова. Багато, та відповідно віку була одягнена його дружина, жінка велика, широка і спокійна; складно, але легко й прозоро, з цнотливою відвертістю – дочка, висока, тонка, з чудовим волоссям, гарно укладеним, з ароматним від фіалкових пастилок подихом і з найніжнішими рожевими прищиками біля губ і між лопаток, злегка припудреними… Обід продовжувався більше години, а після обіду починались в бальній залі танці, під час яких чоловіки, — в тому числі, звичайно, і пан із Сан-Франциско,— задравши ноги, вирішували на підставі останніх новин із біржі долі народів, до малинового кольору накурювались гаванськими сигарами і напивались лікерами в барі, де служили негри в червоних камзолах, з білками, схожими на облуплені круті яйця. Океан з гулом ходив за стіною чорними горами, віхола міцно свистіла в обважнілих снастях, пароплав весь тремтів, долаючи і її, і ці гори, — ніби плугом розвалюючи в різні боки їх хиткі громади, що постійно скипали і високо здіймали пінисті хвости, — в смертельній муці стогнала придушена туманом сирена, мерзли від холоднечі і шаліли від непосильного напруження уваги вахтові на своїй вишці, похмурим і пекучим надрам пекла, їх останньому дев'ятому колу була подібна підводна утроба пароплава, — та, де глухо гоготали велетенські топки, що пожирали своїми розпеченими пащами купи кам'яного вугілля, які з гуркотом вергали в них голі по пояс люди, облиті їдким і брудним потом; а тут, в барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел, цідили коньяк і лікери, плавали у хвилях пряного диму, в танцювальній залі все сяяло і випромінювало світло, тепло і радість, пари то крутились у вальсах, то вигинались у танго – і музика наполегливо, в якійсь солодко-безсоромній печалі молила все про одне, все про те саме… Був серед цього блискучого натовпу такий собі великий багач, бритий, довгий, схожий на прелата, в старомодному фраку, був знаменитий іспанський письменник, була всесвітня красуня, була витончена закохана пара, за якою всі з цікавістю слідкували і яка не приховувала свого щастя: він танцював тільки з нею, і все виходило у них так тонко, чарівно, що тільки один командир знав, що ця пара найнята Ллойдом грати в любов за хороші гроші і вже давно плаває то на одному, то на іншому кораблі.

загрузка...

У Гібралтарі всіх порадувало сонце, було схоже на ранню весну; на борту "Атлантиди" з'явився новий пасажир, що збудив до себе загальну цікавість, — спадковий принц однієї азійської держави, який мандрував інкогніто, чоловік маленький, весь дерев'яний, широколиций, вузькоокий, в золотих окулярах, дещо неприємний – тим, що великі чорні вуса просвічували у нього як у мертвого, а взагалі милий, простий і скромний. У Середземному морі знову повіяло зимою, ішла висока і барвиста, як хвіст павича, хвиля, яку, при яскравому блиску і зовсім чистому небі, розвела трамонтана, що весело і шалено летіла назустріч… Потім, наступної доби, небо стало бліднути, горизонт затуманився: наближалась земля, з'явились Іскія, Капрі, в бінокль вже було видно насипаний шматками цукру біля підніжжя чогось сизого Неаполь… Декотрі леді і джентльмени вже одягли легкі, хутром назовні, шубки; безвідмовні слуги-китайці, кривоногі підлітки зі смоляними косами до п'ят і з дівочими густими віями, що завжди говорять пошепки, заздалегідь витаскували до трапів пледи, палиці, чемодани, несесери… Дочка пана із Сан-Франциско стояла на палубі поруч з принцом, який за щасливим збігом обставин був їй представлений вчора ввечері, і робила вигляд, що пильно дивиться вдалину, куди він показував їй, щось пояснюючи, щось поспіхом і неголосно розповідаючи; він за зростом серед інших здавався хлопчиком, він був зовсім негарним і дивним, — окуляри, капелюх, англійське пальто, а волосся ріденьких вусів немов кінське, смаглява тонка шкіра на плоскому обличчі ніби натягнута і наче злегка лакована, — та дівчина слухала його і від хвилювання не розуміла, що він їй каже; серце її билось від незрозумілого захоплення перед ним: все, все в ньому було не таке, як у інших, — його сухі руки, його чиста шкіра, під якою текла древня царська кров; навіть його європейський, зовсім простий, та нібито особливо охайний одяг приховували в собі незбагненну чарівність. А сам пан із Сан-Франциско, у сірих гетрах на лакованих черевиках, все поглядав на знамениту красуню, що стояла поруч нього, високу, дивовижної статури блондинку з підмальованими за останньою паризькою модою очима, яка тримала на срібному ланцюжку крихітну, вигнуту, облізлу собачку і все розмовляла із нею.

1 2 3 4 5