Раптом хтось кличе його й доганя.
Пирхає кінь, повід з рук його рве,
Бризки здіймає і далі пливе.
Чує царевич: "Не пробуй втекти!
Хочеш з царівною ніч провести?"
Бачить: з'явилась рука із води,
Ловить за китиці ремінь вузди.
Потім дівоча спливла голова,
В косу морська заплелася трава.
Очі зелені коханням горять;
Бризки на шиї мов перли тремтять.
Та у мисливця розваги свої:
Спритно за косу хапає її,
Тягне, рука молодеча міцна;
Плаче, і молить, і б'ється вона.
Витязь до берега швидко пливе,
Виплив і радісно друзів зове:
"Друзі, погляньте на здобич мою!
З моря красуню собі дістаю.
Що ж ви похнюпили, хлопці, носи?
Чи не чекали такої краси?"
Ось озирнувся царевич – і враз
Погляд його торжествуючий згас.
Бачить, лежить на морському піску
Дивне створіння, убране в луску.
Ляскає хвіст і тремтить мов листок,
Руки дівочі хапають пісок.
Піна струмками збігає з чола,
Смерті ознака на ньому лягла.
В муках кінця затуманився зір,
Губи шепочуть безмовний докір…
Їде царевич сумний по піску,
Вже не забуде царівну морську!
Переклад Грязнова Олександра Андрійовича