Ет, що там говорити, читачу! Мусимо заплющити на все очі і мовчати.
Не можна сказати, що Ревекка завжди жила в згоді із своїм чоловіком. Щоправда, коли вона стала Йосиповою нареченою, то була майже закохана в гарного, багатого жениха. Бувши тоді п'ятнадцятирічним дівчам, гадала, що на неї чекає велике щастя; так говорили всі в місті, і це скидалось на правду: Мойше Земель — дуже багатий — надсилав синовій нареченій пречудові подарунки, а листи, що їх вона одержувала від Йосипа протягом року, були такі промовисті й палкі, що молода, вродлива, сповнена сил Ревекка, котра прочитала дуже багато романів, мимохіть закохалася в свого жениха, якому тоді вже минуло двадцять років. Не одну ніч пролежала закохана дівчина без сну, із слізьми на очах і фантазувала, уявляючи собі Йосипа Земеля таким відважним, прегарним і мудрим, що по тому кожний день, кожна година і кожна хвилина здавались їй нестерпно довгими!.. Щоправда, вона бачилась із женихом разів зо три, і той поставав перед нею зовсім не таким, як в її мріяннях.
Де й поділися ота краса, розум, освіченість! Навпаки, впадали в око деякі прикрі риси й неприємні звички, до того ж Ревекка часто помічала, що він бреше. Але вона пояснювала це його розпещеністю, тим, що він, бувши змалку мазунчиком, купався в розкошах, і коли Йосип, повертаючись додому, надсилав їй палкі листи,— знову починала фантазувати, і в її уяві поставав не той Йосип, якого вона знала, а цілком інший — вродливий, добрий, любий, справжній герой!
З великим хвилюванням лічила Ревекка дні перед весіллям, а тим часом їй шили найдорожчі й найкращі в світі вбрання: наш вельмишановний Сендер Бланк розщедрився, щоб, боронь боже, не осоромитись перед таким сватом, як Мойше Земель. Вже лишився один місяць, один тиждень, два дні, одна ніч, одна година, одна хвилина — жених уже приїхав!.. Весілля... Музики... Бал... Танці... Вінчальний убір... Подруги... Весільна вечеря... Прощання... Весілля скінчилось...
Перший, медовий місяць — це весна в житті молодого подружжя. Цілий світ створено лише заради них, щоб їм було весело й приємно; навіть водовоз, на якого вдома чекають хвора жінка і голодні діти, здається їм симпатичним, і жебрак, котрий стоїть без шапки, спираючись на палицю, з простягненою рукою,— ох, як це гарно!.. Хай це триває нескінченно...
Нема, нема нічого вічного під сонцем! Весні настає край, медовому місяцеві настає край, всьому настає край! Через п'ять тижнів по весіллі Ревекка зауважила своєму коханому Йосипові, що від рипіння його черевиків їй лящить у вухах і голова аж туманіє... Йосип відповів, що це їй тільки ввижається, якась дурна примха, честноє слово!.. Ревекка відказала, що вона не знає, хто з них дурний і хто розумний. Йосип спалахнув і гнівно відповів, що таких розумних, як вона, він уже бачив, що ущипливих слівець він не любить і те, що вона знає, він уже давно забув, честноє слово!..
Ревекка також розсердилась і сказала, що не може збагнути, в чому виявляються його розум і знання, що вона прочитала книжок значно більше, аніж він, нікчемний чванько у гарно випрасуваній сорочці, проте з порожньою головою... Йосип розлютився й уїдливо дорікнув, що батько в неї — невіглас, та й увесь його статок менш вартий за сміття, що валяється в подвір'ї Мойше Земеля, честноє слово!.. Ревекку це страшенно обурило, і вона заявила: якщо його принижує перебування в домі бідного тестя, хай забирається до своїх багатих батьків хоч би й сьогодні, а вона, Ревекка, не помчить за ним слідом... Йосип забігав по кімнаті, бундючно засунувши руки в кишені; він справді повернеться до своїх любих батьків, йому байдуже, що Ревекка не помчить за ним слідом; таких благородних дам, як вона, він бачив уже багато, до того ж значно кращих, розумніших і освіченіших, честноє слово!.. Цього Ревекка вже не могла стерпіти, залилась слізьми і несамовито залементувала:
— Геть, геть звідси, шарлатане! Геть з-перед моїх очей! Ненавиджу тебе! Геть!!!
Минуло не більш як півгодини, а наш герой Йосип уже стояв перед своєю улюбленою Ревеккою навколішках і перепрошував її, каявся, що завинив проти коханої, коханої жіночки, що він не гідний у слід їй уступити, не вартий її мізинчика, її носовичка, він ладен віддати життя за її чудові, променисті очі, за одну її усмішку, а все, що він наговорив,— пусті теревені, честноє слово!..
Отакі сцени відбувались дедалі частіше, поки Йосип не був змушений дременути до батька на три місяці, і хоч колись присягався, що не може прожити без Ревекки навіть двох годин, виявилось, що він, хвалити господа, витримав розлуку і не помер. Навпаки, подейкують, що Йосип трохи поздоровішав у рідному місті, серед давніх своїх знайомих, а лихі люди, вороги, нашіптували, що він нібито упадає коло своєї двоюрідної сестри, гарненької дівиці, котра ніяк діждатись не може, поки Йосип розлучиться з Ревеккою (о наклепники!)... Оті плітки доходили до покинутої Ревекки Бланк, тобто Ревекки Земель, і завдавали їй багато горя й страждань, чи то з великої любові, чи то з ненависті,— хто може це знати?.. Невідомо, чим усе це скінчилося б, якби мадам Ревекка Земель не одержала таку депешу:
"Передать РевеккЪ, скончался папенька, оставил 300 ООО. Сердечно сокрушенъ. ПриЬзжай. Осипъ Земель".
Наш уславлений Сендер Бланк саме обідав, коли надійшла ця телеграма, проте одразу покликав доньку до кабінету, і вони пробули там з півгодини, а коли вийшли, Ревекка була заплакана... Заради грошей вона не поїхала б до чоловіка! Але хто не знає, що жінки м'якосерді і жаліють нас, мужчин, навіть коли ми скривджуємо їх?.. Йосип, бідолаха, осиротів і, сердешний, лишився там сам-самісінький у такий скрутний час, коли сталося таке нещастя!.. Від сліз у неї пашіли щічки. Ревекка причепурилась, а коли проходила по залу, не могла проминути дзеркало — треба ж було оглянути свою постать. На її губах промайнула посмішка, мовляв: "Нічогенька?.." Згодом, коли Ревекка вже сиділа у вагоні і кур'єрський поїзд мчав туди, де був її коханий чоловік, її самотній Йосип, з нею сталася пригода, яку ми не можемо приховати від наших читачів і повинні коротенько розповісти про це.
Увійшовши до вагона, Ревекка почала підшукувати собі зручне місце і кілька разів пройшлася туди й назад;
нарешті, помітила місце коло вікна — навпроти якогось молодика, заглибленого в книжку. Поїзд ішов уже досить довго, а молодик не відводив очей від книжки. Ревекка, людина компанійська, любила побалакати, але їй не хотілося першій заходити в розмову із своїм vis-â-vis !. Спершись на лікоть, вона замислилась. Молодик відклав книжку, хотів подрімати трохи, але мимохіть поглянув на сусідку, на її білосніжну, оголену ручку,— в цю хвилину Ревекка була чарівна,— і почав пасти очима красуню: від його сонливості й сліду не лишилось! — Далеко ви їдете, мадемуазель?
Почувши слово "мадемуазель", Ревекка зашарілась і стала ще красивіша. Сказала, куди їде, і між ними розпочалася довга розмова, з якої Ревекка довідалась, що цей молодик — студент, дуже симпатичний, розумний і життєрадісний. Студент розповідав силу-силенну анекдотів, а вона аж заходилась сміхом на превелику втіху молодикові, котрий сам був веселий і любив звеселяти інших. Ревекка також розповіла кілька цікавих історій, і обоє безнастанно реготали. Під час зупинок вони виходили з вагона, їли, пили, купували різні ласощі. На одній із станцій довелося ждати поїзда три години. Вони походжали — рука в руку — по платформі, і студент говорив дуже довго й захоплено. Про такі речі Ревекка чула вперше і навіть ніколи не читала в найцікавіших романах. Перед нею постав новий світ, гарний, великий, чудовий світ!.. А сонце сяяло на небі, все цвіло, співало, всміхалося — був початок травня, розумієте?.. Ревекка позирнула на молодого студента, зустрілася поглядом з його великими, чорними, жагучими очима і відчула, що червоніє, а на душі стало так хороше, ясно й тепло, як у навколишній природі. Голова їй палахкотіла... Такого почуття, як у цей момент, ще зроду не зазнавала. Вона не пам'ятає, як її рука опинилась в його великих теплих долонях. Не пам'ятає, що саме він їй казав. Знову зустрілася поглядом з його гарними очима і раптом випручала свою руку, згадавши, що її нетерпляче жде чоловік, самотній Йосип!.. Ще якусь хвилину вона стояла і дивилась на молодика, порівнюючи його із своїм Йосипом, його гарні очі з Йосиповими маленькими червонястими очицями під димчастими окулярами; його ясну, розумну голову з Йосиповою баранячою довбешкою, по
1 3 тии, що сидить навпроти (франц.).
рожньою, як м'ячик; натхненну студентову мову з Йоси-повими брехливими вигадками.
"Щезніть, щезніть, погані помисли, щезніть, щезніть, облудні думки! Туди, туди повинна я їхати!.. Я повинна, я мушу, я не можу інакше!.. Туди! Туди!!!" — думала Ревекка і схвильовано попрощалась із студентом.
Коли поїзд зупинився, Ревекка крізь вікно побачила на платформі вичепуреного Йосипа, і в її голові, мов вихор, промайнув молодик, з яким вона попрощалася лише дві години тому; ще не встигла опам'ятатись, як Йосип уже вбіг у вагон, обіймав її, цілував, щось говорив палко й ніжно. Ревекка не чула нічого... Але у фаетоні (Йосип виїхав зустрічати жінку в батьковому розкішному екіпажі) вона поклала гарячу голову на Йосипове плече і розридалась... Йосип утішав і заспокоював її, і отак вони приїхали додому.
Нове місто, новий дім, нові знайомства, нові компліменти та нові інтереси заполонили Ревекку, і образ молодого студента потьмянішав...
Під цей час між чоловіком і жінкою відбулося кілька прикрих сцен, де Йосип грав роль грішника, який навколішках просить пробачення; звісно, що Ревекка, жаліючи його, прощала... Якось уранці покоївка відсахнулась, побачивши, що мадам Ревекка, в самій сорочці, рве на собі волосся, а пан Йосип стоїть нерухомо, з черевиком в одній руці і димчастими окулярами — в другій. А втім, з яким шиком і блиском виїжджали вони щодня! Як розкішно Ревекка вдягалась! Скільки дам і дівиць заздрили її багатству й пишноті! Знайте, читачу: добрий, благородний, освічений чоловік — ніщо проти пари баских коней! Знайте, читачко: щасливе життя з люблячим, але бідним чоловіком — ніщо проти ложі в театрі! Всі ідеали — ніщо проти бучних бенкетів, блискучих балів, танців з офіцерами!..
Через рік, коли біль тяжкої втрати трохи вщух і Йосип перестав тужити за своїм коханим батьком, він заснував з кількома компаньйонами великий заклад по продажу кам'яного вугілля.