Я взяв одну з своїх мисливеьких рушниць, один пістоль та ріг з порохом і пішов на розвідку. Насилу видершись на вершину горба, я з великим жалем побачив свою долю, тобто побачив, що я на острові, оточеному звідусюди морем, без ніяких ознак землі за ним, коли не рахувати кількох скель, що стояли віддалік, та двох ще менших островів миль за десять на захід.
Я виявив також, що земля на моєму острові не оброблялась, а самий острів, за всіма ознаками, був заселений [49] хіба що хижаками. Проте я їх не бачив; зате побачив силу птиці, тільки не знав, якої вона породи, і коли мені пізніше траплялось забити яку-небудь, я не міг знати, чи годиться вона на їжу. Вертаючись назад, я підстрелив величезного птаха, якого побачив на дереві край великого лісу. То був, певне, перший постріл, що пролунав там від початку світу. Я ледве встиг вистрелити, як над усім лісом з криком знялись угору незліченні зграї птахів різних порід. Кожне кричало по-своєму, але жоден крик не був подібний до тих, що я чув раніше. Забитий мною птах, скільки мені здалося, був з породи нашого шуліки. Кольором та дзьобом він був дуже подібний до нього, лише кігті в нього були коротші. Його м'ясо смерділо падлом і було неїстівне.
Задовольнившись цим відкриттям, я вернувся до плоту й заходився переносити свій вантаж на берег, на що витратив решту дня. Як і де примоститись мені на ніч — я не знав, а лягти просто на землю боявся, не бувши певний, що мене не розірве який-небудь хижак, хоч, як я побачив згодом, страх цей був безпідставний.
Я обгородив себе якнайкраще скриньками та ящиками, що переніс на берег, і зробив собі для ночівлі щось подібне до куреня. Щодо їжі, то я досі не знав, як знайти її, бо бачив тільки дві-три тварини, схожі на зайця, що вибігли з лісу, коли я застрелив птицю.
Тепер я почав міркувати, як забрати з корабля все, що там лишилось і що могло мені придатись, насамперед реї, паруси тощо. Я вирішив зробити ще один рейс до корабля, коли мені ніщо не стане на перешкоді. А знаючи, що перший же шторм розіб'є його вщент, я вирішив відкласти всі інші справи, поки не перевезу на берег усього, що зможу взяти. Я пішов до голови по розум — чи брати мені пліт, чи ні. Брати його здавалось непрактичним, і, дочекавшись відпливу, я пустився в путь, як і раніше. Та цього разу я роздягся в своєму курені й залишився в спідній клітчастій сорочці, полотняних підштанках та пантофлях на босу ногу.
Як і раніше, я зліз на корабель по канату і збудував новий пліт, але, навчений першою спробою, зробив його менш незграбним і менше навантажив його. Проте я перевіз ним багато корисних для мене речей, а насамперед усе, що знайшлось із теслярського припасу, а саме: дві чи три торби з цвяхами та костилями, великий домкрат, десятків з два сокир. Крім того, я взяв найкориснішу річ — точило. Все це я забрав із комори [50] нашого каноніра, а до того ще й багато інших речей: три залізні ломи, два барила з кулями для рушниці, сім мушкетів, ще одну мисливську рушницю, трохи пороху, велику торбу з дробом та рулон листового свинцю. Але свинець був такий важкий, що я не мав сили підняти його й спустити на пліт.
Крім перелічених речей, я забрав з корабля весь знайдений мною одяг, запасний парус, гамак та кілька постель. Все це я навантажив на пліт і, на велике своє задоволення, перевіз на берег непошкодженим.
Я трохи побоювався, щоб під час моєї відсутності які-небудь хижаки не знищили моїх харчових запасів; але, вернувшись на берег, я не знайшов ніякої ознаки гостей. Тільки на одній скриньці сиділо якесь звірятко, подібне до дикої кішки: коли я наблизився, воно відбігло трохи вбік, зупинилось, присіло на задні лапи й спокійнісінько дивилось мені просто в вічі, ніби показуючи, що хоче познайомитись зі мною. Я націлився на нього з рушниці, але воно, не зрозумівши цього, нітрохи не злякалось і навіть не ворухнулось. Після цього я кинув йому шматочок сухаря, хоч то було марнотратство при моїх дуже невеликих запасах. Проте я дав йому той шматочок, і воно, наблизившись, обнюхало його, з'їло й облизалося з задоволеним виглядом, ніби сподіваючись ще одного. Та я не міг дати більше, і воно пішло собі геть.
Приставивши на берег другу партію вантажу, я хотів був відкрити бочки з порохом і попереносити його частинами, бо вони були надто важкі та великі. Проте спершу я заходився споруджувати невеликий намет із паруса та жердин, які вирубав для цього в лісі. До намету я переніс усе, що могло попсуватись від сонця та дощу, а навколо нагромадив порожні ящики та барила на випадок несподіваного нападу людей чи звірів.
Після цього я загородив вхід до намету, зсередини заклавши його дошками, а зокола поставивши боком велику скриню; розстелив долі постіль, в головах поклав два пістолі, а коло себе — рушницю і ліг. З того дня, як розбився корабель, я вперше лежав на постелі. Від великої втоми я міцно проспав до самого ранку, бо минулої ночі спав дуже мало і весь день працював, переносячи речі з корабля на пліт, а потім перевозячи їх на берег.
Мабуть, ні в кого не було більшого запасу різних речей, як тоді у мене. Але я не задовольнявся цим, бо, [51] поки корабель був цілий і стояв на старому місці, поки на ньому залишилась хоч єдина річ, яку я міг би використати, я вважав за потрібне поповнювати свої запаси. Щодня під час відпливу я виряджався на корабель і привозив що-небудь з собою. Найщасливішою була моя третя поїздка: я розібрав усі щогли й забрав з собою всі мотузки та канати, що могли вміститись на плоті, величезний клапоть парусини, що зберігся для лагодження парусів, та бочку з підмоклим порохом, яку я раніш залишив був на кораблі. Нарешті я переправив на берег усі паруси — від першого до останнього. Мені довелось лише порізати їх на шматки й перевозити частинами, бо паруси мали для мене ціну лише як матеріал.
Але найбільше я зрадів, коли після п'яти чи шести таких поїздок, уже думаючи, що на кораблі немає чим поживитись, я несподівано знайшов велику бочку з сухарями, три барильця рому, ящик цукру й барило чудової крупчатки. Це була приємна несподіванка. Я не сподівався вже натрапити на кораблі на щось їстівне й гадав, що решта запасів підмокла. Сухарі я вийняв із бочки й переніс на пліт частинами, загортаючи їх у парусину. Все це пощастило мені перевезти на берег непошкодженим.
Другого дня зробив ще одну поїздку. Забравши з корабля стільки речей, скільки під силу було одній людині, я взявся до канатів і порізав їх на частини такого розміру, щоб мені було не дуже важко орудувати ними; я перевіз на берег два скручені канати та швартов(1). Крім того, я взяв з корабля всі залізні частини, які тільки міг захопити. Потім, обрубавши реї на блінді й на бізані, я спорудив новий, більший пліт, навантажив його всіма цими речами й пустився назад. На цей раз щастя мене зрадило: мій пліт був такий незграбний і такий перевантажений, що керувати ним було дуже важко. Увійшовши в бухточку, де лежала решта мого майна, я не зумів провести його так добре, як раніше: пліт перекинувся, і я впав у воду з усім своїм вантажем. Щодо мене, то лихо було невелике, бо це трапилось недалеко від берега, але мій вантаж, принаймні значна частина його, загинув. Головне — загинуло залізо, яке дуже придалося б мені; за ним я найбільше жалкував. Правда, коли вода спала, я на превелику силу повитягав на берег майже всі канати й частину заліза. Мені довелось поринати, шукаючи їх, і я дуже втомився. Після цього я щодня відвідував корабель і щоразу забирав усе, що міг добути.
(1) Швартов — товстий канат. [52]
Я жив на острові вже тринадцять днів; за цей час я побував на кораблі одинадцять разів і перевіз на берег усе, що тільки могла перетягти одна пара рук. Я певний, що, коли б тиха погода тривала далі, я перевіз би частинами весь корабель, але, готуючись до дванадцятого рейсу, я помітив, що знімається вітер. Проте, дочекавшись відпливу, я все-таки вирядився на корабель. Під час попередніх рейсів я так грунтовно обшукав нашу каюту, що мені здавалось, ніби там нічого вже не зосталось. Але цього разу я вперше помітив шафку з двома шухлядами — в одній були три бритви, великі ножиці і з півдюжини добрих ножів та виделок, а в другій — гроші, частково європейською, частково бразильською срібною та золотою монетою, всього до тридцяти шести фунтів стерлінгів.
Я посміхнувся, побачивши ці гроші: "О, непотрібний мотлох! — сказав я вголос.— Навіщо ти тепер? Ти не вартий навіть, щоб підняти тебе з землі. Один із цих ножів вартий усієї купи. Я не знаю, що з тобою робити; так залишайся ж там, де лежиш, і йди на морське дно, як створіння, чиє життя не варто рятувати!" Однак, роздумавшись, я взяв їх і, загорнувши в шмат парусини, хотів був спорудити новий пліт. Та поки я збирався, нахмарило; вітер, що дув з берега, почав міцнішати і за чверть години став зовсім свіжим. Мені спало на думку, що при береговому вітрі пліт мені непотрібний і що треба поспішати на берег, поки море ще не дуже розбурхалось, бо інакше я й зовсім не зможу вибратись. Отож я кинувся у воду й поплив. Чи то через вагу речей на мені, чи то через противну хвилю, в мене ледве вистачило сил перепливти невеличку смугу води," що відокремлювала корабель від бухточки. Вітер швидко міцнішав і ще перед початком відпливу перейшов у справжню бурю.
Але на той час я був уже вдома, в своєму маленькому наметі, де й лежав цілком безпечно з усіма моїми скарбами. Цілу ніч дув міцний вітер, і, коли на ранок я визирнув із намету, корабля не було вже видно. Це засмутило мене, але я потішив себе думкою, що я, не марнуючи часу й не шануючи сил, добув звідти все, що могло мені придатись, і коли б я навіть мав більше часу, [53] мені однаково майже не лишалось уже чого брати.
Я не думав більше ні про корабель, ні про те, що на ньому лишалось, хоч вітер міг іще пригнати до берега деякі уламки. Так воно після і сталося, але всі ті речі були для мене малокорисні.
Тепер мене страшенно клопотало питання, як убезпечити себе від дикунів, якщо вони з'являться, та від хижаків, коли вони водяться на острові. Я дуже довго думав, як це зробити і як найкраще влаштувати своє житло: чи викопати печеру, а чи розп'ясти великий намет та добре його укріпити — й вирішив зробити й те, і друге.