Квентін Дорвард

Вальтер Скотт

Переклад з англійської і примітки А. О. БІЛЕЦЬКОГО та Н. О. БІЛЕЦЬКОЇ

КВЕНТІН ДОРВАРД

Розділ I ДВІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ

Дивись отут на цей портрет і той:

На них обох зображено братів…

Шекспір. "Гамлет"

Друга половина п'ятнадцятого століття підготувала ряд подій, які призвели до того, що Франція досягла величезної могутності, і ця могутність стала основною причиною заздрості інших європейських держав. До цього часу Франція мусила боротися за саме своє існування проти англійців, що захопили найкращі її провінції, і тільки відважність народу та зусилля короля допомогли залишкам французьких володінь уникнути іноземного рабства. Але небезпека полягала не тільки в цьому. Феодали, що посідали великі землі королівства, особливо герцоги Бургундський[3] і Бретонський[4], нітрохи не вагаючись, виступали проти свого государя й сюзерена — короля Франції — з усякого найнезначнішого приводу. Під час миру вони розпоряджалися у своїх наділах як необмежені володарі, причому Бургундський дім, який, крім Бургундії, володів також найкращою і найбагатшою частиною Фландрії[5], був такий багатий і такий могутній, що нічим не поступався перед королівським двором.

Наслідуючи великих феодальних володарів, кожен дрібніший васал короля і собі виявляв таку незалежність, яку дозволяли йому відстань од центральної влади, розмір його лену[6] та неприступність замків і укріплень. Ці дрібні тирани, яких уже не можна було приборкати законом, безкарно чинили необмежені дикі насильства й жорстокості. У самій Оверні[7] було більш ніж три сотні цих незалежних дворян, для яких убивства й грабунки стали звичайнісінькою й повсякденною справою.

Крім цього лиха, ще одна біда, яка постала з довготривалих воєн між французами й англійцями, спричинялась до загального нещастя королівства. В різних частинах Франції з покидьків усіх інших країн виросли численні загони солдатів, які під командою ватажків, обраних ними з найхоробріших авантюристів, збиралися в банди. Ці наймані вояки продавали на будь-який строк свої мечі тому, хто більше платив; а коли такі послуги були вже не потрібні, вони продовжували війну на свою власну користь, захоплювали замки та фортеці і, використовуючи їх як сховища, брали полонених, щоб правити за них викуп, і вимагали данину від навколишніх беззахисних сіл та міст. Це були "стрижії" та "шкуродери", як називало їх за їхні вчинки мирне населення.

Горе і страждання, викликані злиденним становищем держави, посилювались нерозважливим і безмірним марнотратством, характерним як для дрібних, так і для великих феодалів, а ленники, наслідуючи їх, теж марнували в грубій і бучній гульні добро, стягнене з народу. Взаємини між мужчинами і жінками характеризувалися романтичним тоном рицарської куртуазії[8] (який, проте, здебільшого порушувався необмеженими вольностями). Мова мандрівного рицарства ще була в широкому вжитку, хоч чисте почуття високої любові і рицарської доблесті майже зникли і перестали прикрашати бундючність її зворотів.

Поєдинки й турніри, розваги й бенкети, які влаштовував кожен навіть невеликий феодальний двір, приваблювали до Франції багато мандрівних шукачів пригод, і рідко бувало, щоб після приїзду туди їм не траплялася нагода проявити свою одчайдушну відвагу й заповзятливість, для яких їхня щасливіша батьківщина не давала необхідного простору.

У цей період, немовби для того, щоб урятувати королівство від усіх загроз, на хисткий трон вступив Людовік XI. Його вдача, лиха сама по собі, наштовхнулася на незгоди свого часу і врівноважилася ними. Так отрути протилежних якостей, як пишуть у старих лікарських книжках, можуть нейтралізувати одна одну.

Досить хоробрий, коли це було потрібно для якоїсь корисливої або політичної справи, Людовік не мав у собі ні іскри романтичної відваги, щоб боротися заради честі. Спокійний, хитрий, фанатично відданий своїм власним інтересам, він поступався і гордістю і пристрастю, коли вони могли стати на перешкоді цим інтересам. Він ретельно дбав про те, щоб приховати свої справжні почуття й наміри навіть від близьких і часто казав між іншим: "Король, який не вміє прикидатися, не вміє королювати". Або: "Коли б я дізнався, що мій власний капелюх довідався про мої секрети, я кинув би його в огонь". Ніхто — ні до Людовіка, ні після — не вмів краще за нього користатися з слабостей своїх близьких, спритно приховуючи від усіх свої власні вади й слабості.

Він був мстивий і жорстокий до того, що знаходив насолоду в численних стратах, які відбувалися з його наказу. Людовік не знав ніякого милосердя, коли міг діяти безкарно, проте почуття помсти ніколи не могло спонукати його на нерозважливий, необміркований вчинок. Він кидався на свою здобич тільки тоді, коли був певен, що вона попаде до його пазурів і не вислизне з них; його вчинки були так ретельно замасковані, що їх підступне значення ставало всім зрозуміле лише після того, як він добивався мети.

Скупий від природи Людовік ставав щедрим до марнотратства, коли треба було підкупити якого-небудь фаворита або міністра ворожого йому державця, щоб відвернути неминучий напад чи зруйнувати ворожий, укладений проти нього союз. Він любив розваги, але ні жіноча краса, ні полювання, хоч це були його головні пристрасті, ніколи не відвертали його уваги від державних обов'язків і справ королівства. Він глибоко знав людей, здобуваючи свої знання з їх приватного життя, в яке часто втручався особисто. З природи своєї гордий і гоноровитий, він, однак, нехтував довільним поділом людей за їх станами, чим викликав глибоке обурення знаті, і, не вагаючись, підносив людей з найнижчих верств, призначаючи їх на найважливіші пости; щоправда, він дуже добре вмів вибирати їх і рідко помилявся.

Але людська природа рідко буває одноманітною — отож чимало суперечностей було і в характері цього монарха. Хоч сам Людовік і був найбрехливіший і найнещиріший з людського роду, проте іноді необачно сліпо покладався на відвертість і чесність інших людей. Такі помилки, мабуть, виникали через надмірно витончену політичну гру, яка змушувала Людовіка надягати на себе маску безмежного довір'я до тих, кого він мав на меті перехитрити, бо в своїй звичайній поведінці він, як усякий тиран, був боязкий і недовірливий.

загрузка...

Щоб довершити опис цього жахливого характеру, треба відзначити ще дві риси, завдяки яким Людовік, то кидаючи подачку, то вдаючись до жорстоких заходів, посів серед грубих войовничих державців[9] того часу становище приборкувача диких звірів, які, маючи перевагу в силі, не роздерли його на шматки тільки тому, що він був розумніший і проводив хитру політику.

Перша з цих двох рис — надмірна забобонність — хвороба, якою небо часто наділяє людей, що відмовляються виконувати приписи релігії. Людовік ніколи не намагався вгамувати свою совість, пом'якшивши свою жорстоку політику, і даремно старався заспокоїти це прикре почуття суворим додержанням обрядів, каяттям та багатими подарунками, які він роздавав попам та монахам.

Друга його властивість, з якою перша часто чомусь поєднується, — це нахил до низьких втіх і розпусти. Один з найрозумніших або принаймні з найхитріших монархів свого часу, він вдається до грубих розваг. Дотепна людина, він любив жарти і веселе товариство, що, здавалося, суперечило його вдачі. Він навіть не цурався різних легковажних пригод та інтриг. Пристрасть його до цих розваг була така велика, що породила чимало веселих і непристойних анекдотів, виданих згодом окремою книжкою, яку дуже високо цінили бібліофіли. Завдяки цьому сильному і спритному, хоч і непривабливому монархові небу було завгодно повернути великому французькому народові ті блага мирного правління, які перед вступом на трон Людовіка були майже втрачені. Так часто небо змушує служити на користь людям не тільки теплий дощик, але й грізну бурю.

Ледве Людовік зайняв місце на троні, як він виявив свої пороки швидше, ніж таланти. Його перша дружина Маргарита Шотландська[10] була зацькована до смерті плітками при дворі свого чоловіка, хоч, коли б сам Людовік не заохочував до того, ніхто не наважився б сказати жодного слова проти доброї і нещасної принцеси.

Людовік був невдячним і непокірним сином: спочатку він уклав таємну змову проти батька, щоб захопити його в полон, а потім просто розпочав відкриту війну проти нього. За першу образу батька-короля його було вигнано до свого дофінського[11] наділу, де він показав себе як дуже розумний правитель. За другу — остаточно вигнано за межі держави, що змусило його віддатися на милість герцога Бургундського та його сина, гостинністю яких він користувався аж до смерті свого батька в 1461 році, причому відплатив їм за це чорною невдячністю.

На самому початку свого королювання Людовіка трохи не скинув з престолу союз, укладений проти нього великими васалами Франції, на чолі яких стояв герцог Бургундський, або, точніше, його син, граф де Шарале. Вони зібрали велике військо, обложили Париж, під самими його мурами зустрілись з королем у бою[12], і французька монархія опинилася на краю загибелі. Але, як це звичайно буває, спритніший з супротивників привласнює собі, якщо не славу й честь, то всі плоди перемоги. Людовік, що виявив неабияку особисту хоробрість під час бою при Монлері, зумів скористатися з непевного становища свого супротивника, поводячись так, ніби перемога була на його боці. Він вичікував, поки вороги посваряться, і проявив стільки спритності, сіючи підозру між ними, що їхній союз, який вони називали "союзом суспільного блага", хоч насправді він мав намір повалити французьку монархію, розпався сам по собі і ніколи не відновлявся в таких розмірах.

Відтоді Людовік, якому не загрожувала вже ніяка небезпека з боку Англії, бо там спалахнула міжусобна війна між Йоркським і Ланкастерським домами[13], почав загоювати рани на державному тілі Франції. Він орудував як досвідчений, але немилосердний лікар, удаючись то до делікатних ліків, то до вогню й заліза, щоб покласти край смертельній хворобі, яка охопила тоді весь державний організм Франції. Він намагався хоч трохи зменшити грабіжництво банд і безкарні насильства дворян, бо не міг остаточно припинити їх, і, нарешті, поступово зміцнивши королівську владу, послабив владу тих, хто протистояв йому, тобто великих феодалів.

Проте король Франції, з усіх боків оточений небезпекою, — почувався непевно.

1 2 3 4 5 6 7