ЧАСТИНА ПЕРША
Глава перша
ПЛАВУЧИЙ РИФ
Рік 1866 ознаменувався дивовижною подією, яку, імовірно пам'ятають ще багато хто. Мало того, що це незбагненне явище викликали усілякі чутки, які хвилювали жителів приморських міст і континентів, вони ще посіяли тривогу і серед моряків. Купці, судновласники, капітани суден, шкіпери як у Європі, так і в Америці, моряки військового флоту всіх країн, навіть уряди різних держав Старого і Нового Світу були стурбовані подією, що не піддавалася поясненню.
Річ у тім, що багато кораблів спостерігали в морі якийсь довгий (він ще й фосфоресціював), веретеноподібний предмет, який далеко перевершував кита як розмірами, так і швидкістю пересування.
Записи, зроблені в бортових журналах різних суден, дивовижно схожі в описах загадкової істоти або предмета, нечуваної швидкості і сили його рухів, а також особливостей його поводження. Якщо це було китоподібне, то, судячи з описів, воно перевершувало величиною всіх донині відомих у науці представників цього виду. Ні Кюв'є, ні Ласепед, ні Дюмеріль, ні Катрфаж не повірили [7] б у існування такого феномена, не побачивши його на власні очі, вірніше, очима вчених.
Відкидаючи надто обережні оцінки, за якими пресловута істота мала не більше двохсот футів довжини, а також явні перебільшення, коли вона зображувалася якимось гігантом, — завширшки одну милю, завдовжки три милі! — усе-таки треба було припустити, дотримуючись золотої середини, що дивовижний звір, якщо тільки він існує, значно перевершував розміри, установлені сучасними зоологами.
Оскільки людина схильна вірити у всякі чудеса, то легко зрозуміти, як схвилювало уми це незвичайне явище. Дехто спробував було відхреститися від цієї історії як пустопорожніх домислів, але даремно! Тварина все-таки існувала; цей факт не підлягав ані найменшому сумніву.
Двадцятого липня 1866 року судно "Гавернор-Хігінсон" пароплавної компанії "Калькутта енд Бернах" зустріло величезну плавучу масу за п'ять миль від східних берегів Австралії. Капітан Бекер вирішив спершу, що він виявив не занесений па карти риф; він узявся було встановлювати його координати, але тут із надр цієї темної маси раптом вирвалися два фонтани води і зі свистом злетіли в повітря футів на півтораста. Що за притичина? Підводний риф, із виверженням гейзерів? Або ж просто-напросто який-небудь морський ссавець, що викидав з ніздрів разом із повітрям фонтани води?
Двадцять третього липня того ж таки року подібне явище спостерігалося у водах Тихого океану з пароплава "Кристобал-Колоп", що належав Тихоокеанській Вест-Індській пароплавній компанії. Де це чувано, щоб яке-небудь китоподібне здатне було пересуватися з такою надприродною швидкістю? Протягом трьох днів два пароплави — "Гавернор-Хігінсон" і "Кристобал-Колон" — зустріли його в двох точках земної кулі на відстані одна від одної більше ніж сімсот морських льє!(1)
(1) Морське льє дорівнює 5555 метрів.
П'ятнадцять днів потому, за дві тисячі льє від вищезгаданого місця, пароплави "Гельвеція", Національної пароплавної компанії, і "Шанон", пароплавної компанії "Роял-Мейл", котрі йшли контр-галсом, зустрілись у Атлантичному океані на шляху між Америкою і Європою, виявили морське чудовисько під 42° 15' північної широти і 60°35' довготи, на захід від Грінвічського меридіана. При обопільному спостереженні установили на око, що в довжину [8] ссавець сягає щонайменше трьохсот п'ятдесяти англійських футів(1). Вони виходили з тих міркувань, що "Шанон" і "Гельвеція" були менші од тварини, хоча обидва мали по сто метрів від форштевня(2) до ахтерштевня(3). Але найбільші кити, котрі водяться в районі Алеутських островів, і ті не перевищували п'ятдесяти шести метрів завдовжки, — якщо взагалі досягали подібних розмірів!
Ці повідомлення, Що надійшли одне за одним, нові повідомлення з борту трансатлантичного пароплава "Перер", зіткнення чудовиська із судном "Етна", акт, складений офіцерами французького фрегата "Нормандія", і докладний звіт, що надійшов від коммодора Фітц-Джеймса з борту "Лорд-Кляйда", — усе це неабияк стривожило суспільну думку. У країнах, легковажно настроєних, феномен прислужився як невичерпна тема для жартів, але в країнах поважних і практичних, як-от Англія, Америка, Німеччина, ним дуже зацікавилися.
В усіх столицях морське чудовисько ввійшло в моду: про нього співалися пісеньки в кафе, над ним знущалися в газетах, його виводили на підмостках театрів. Для газетних качок відкрилася нагода підсипати яйця всіх кольорів. Журнали узялися витягувати на світ божий усяких фантастичних гігантів, починаючи від білого кита, страшного "Мобі-Діка" арктичних країн, до потворних спрутів, що буцімто спроможні своїми щупальцями обплутати судно в п'ятсот тонн водотоннажністю і затягти його в безодні океану. Відшукали в архівній пилюці старовинні рукописи, праці Аристотеля і Плінія, котрі допускали існування морських чудовиськ, норвезькі розповіді єпископа Понтопідана, повідомлення Поля Геггеда і, нарешті, повідомлення Харінгтона, добропорядність якого не підлягає сумніву, що твердив, буцімто в 1857 році, перебуваючи на борту "Кастіллана", він на власні очі бачив дивовижного морського змія, якого досі спостерігала у водах тільки блаженної пам'яті "Конститюсьонель".
(1) Англійський фут дорівнює 30,4 сантиметра.
(2) Форштевень — носова частина судна, що є продовженням кіля.
(3) Ахтерштевень — нижня кормова частина судна, що є продовженням кіля.
В учених товариствах і на сторінках наукових журналів піднялася нескінченна полемічна метушня між віруючими і невіруючими. Дивовижна тварина була темою гарячих суперечок. Журналісти, шанувальники науки, у боротьбі зі своїми супротивниками, що виїжджали на дотепності, пролили в цю пам'ятну епопею потоки чорнила; а декотрі навіть пролили кілька крапель крові, бо через цього морського змія доходило буквально до сутичок. [9]
Шість місяців тривала ця війна з перемінним успіхом. На серйозні наукові статті журналів Бразильського географічного інституту, Берлінської королівської академії наук, Британської асоціації, Смітсонівського інституту у Вашингтоні, на дискусію солідних журналів "Індіан Аршіпелаго", "Космосу" абата Муаньо, "Міт-тейлунген" Петерманна, на наукові замітки солідних французьких та іноземних газет бульварна преса відповідала невичерпними глузами. Пародіюючи вислів Ліннея, наведений кимось із супротивників чудовиська, журнальні дотепники твердили, що "природа не створює дурнів", і заклинали своїх сучасників не ображати природу, приписуючи їй створення неправдоподібних спрутів, морських зміїв, різних "Мобі-Діків", котрі, мовляв, існують лише у розладнаній уяві моряків! Нарешті, популярний сатиричний журнал, в особі відомого письменника, який кинувся на морське чудовисько, як новий Іполіт, наніс йому, при загальному посміху, останній удар пером гумориста. Дотепність перемогла науку.
У перші місяці 1867 року питання про новоявлену дивовижу, здавалося, було поховане, і, очевидно, йому не судилося воскреснути. Але тут нові факти стали відомі публіці. І йшлося вже не про з'ясування цікавої наукової проблеми, а про серйозну справжню небезпеку. Тема зазнала нового висвітлення. Морське чудовисько перетворилося на острів, скелю, риф, але риф блукаючий, невловний, загадковий!
П'ятого березня 1867 року пароплав "Моравіа", що належав Монреальській океанічній компанії, під 27°30' широти і 72° 15' довготи вдарився на повному ходу об підводні скелі, не позначені ні на яких штурманських картах. Завдяки попутному вітру і машині в чотириста кінських сил пароплав робив тринадцять вузлів(1). Удар був настільки сильний, що, якби корпус судна не був винятково міцним, зіткнення скінчилося б загибеллю пароплава і двохсот тридцяти семи чоловік, команди і пасажирів, яких він віз із Канади.
(1) Вузол — міра швидкості морського транспорту, дорівнює 1,852 км/год. (1) Кабельтов — традиційна морська міра довжини, дорівнює 185,2 м.
Зіткнення сталося близько п'ятої години ранку, на світанні. Вахтові офіцери кинулися до корми. Вони оглянули поверхню океану якнайретельніше. Але нічого підозрілого не помітили, окрім великої хвилі на водній гладі на відстані трьох кабельтових(2). Установивши координати, "Моравія" продовжувала свій шлях, на щастя, без явних ознак аварії. На що ж наткнувся пароплав? На підводний риф чи на остов розбитого корабля? Ніхто цього не [10] знав. Але пізніше, у докові, при огляді підводної частини судна, виявилося, що частина кіля(1) ушкоджена.
Подія, сама по собі серйозна, імовірно, була б незабаром забута, подібно до багатьох інших, якби три тижні по тому вона не повторилася за тих самих умов. І оскільки постраждале судію йшло під прапором великої держави і належало впливовій пароплавній компанії, нещасний випадок набрав широкого розголосу. Ім'я англійського судновласника Кюнарда відомо всякому. Цей спритний ділок відкрив 1840 року регулярні поштові рейси між Ліверпулем і Галіфаксом, маючи три дерев'яних колісних пароплави потужністю в чотириста кінських сил і водотоннажністю в тисячу сто шістдесят дві тонни.
(1) Кіль — балка, що є основним кріпленням днища судна.
Вісім років потому кількість суден пароплавної компанії збільшилася на чотири судна потужністю в шістсот п'ятдесят кінських сил і водотоннажністю в тисячу вісімсот двадцять тонн. А двома роками пізніше додалося ще два судна, що перевершували своїх попередників потужністю і тоннажем. У 1853 році пароплавна компанія Кюнарда відновила переважне право перевозити термінову пошту і поступово ввела до складу своєї флотилії нові судна, як: "Аравія", "Персія", "Китай", "Шотландія", "Ява", "Росія". Усі ці судна відрізнялися швидким ходом % розмірами поступалися тільки "Грейт-Істерпу". У 1867 році пароплавна компанія володіла дванадцятьма суднами, з яких вісім було колісних і чотири гвинтових. Вдаючись у такі подробиці, я хочу докладніше показати значення цієї компанії морського пароплавства, що своєю чіткістю в роботі набула світової популярності. Жодне трансокеанське пароплавне підприємство не було кероване з таким умінням; жодна справа не увінчалася таким успіхом. Протягом двадцяти шести років судна пароплавства Кюнарда дві тисячі разів перетнули Атлантичний океан, жодного разу не скасувавши рейсу, жодного разу не спізнившись проти розкладу, жодного разу не втративши хоча б одного листа, жодної людини, жодного судна за час свого плавання! І дотепер, попри сильну конкуренцію з боку Франції, пасажири віддають перевагу пароплавній компанії Кюнарда проти всіх інших компаній, як це видно з офіційних документів за останні роки.