Діти капітана Гранта

Жуль Верн

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ І РИБИНА-МОЛОТ

26 липня 1864 року під дужим північно-східним вітром по хвилях Північного каналу стрілою летіла чудова яхта. На її гафелі(1) майорів англійський прапор, а на вершечку грот-щогли голубий вимпел сяяв вигаптуваними золотом, з герцогською короною над ними, літерами "Е. Г." Яхта мала назву "Дункан". Вона належала лордові Гленарвану, одному серед шістнадцяти шотландських перів, що засідали в палаті лордів, найвизначнішому членові славнозвісного в Сполученому Королівстві Темзівського яхт-клубу.

На борту яхти разом із лордом Гленарваном була його молода дружина леді Гелена й двоюрідний брат — майор Мак-Наббс.

Нещодавно збудована яхта вийшла на випробування в море за кілька миль від Клайдської затоки й тепер поверталась до Глазго. На видноколі вже забовванів острів Аррен, коли раптом вахтовий матрос сповістив, що в кільватері пливе величезна рибина. Капітан Джон Манглс наказав негайно повідомити про це лорда Гленарвана, і той не забарився зійти на ют (2) із майором Мак-Наббсом.

— Що це за рибина? — спитав він капітана.

— Я гадаю, сер, це велика акула, — відповів той.

— Акулам в цих водах! — вигукнув Гленарван.

— Хай це вас не дивує, — мовив капітан, — вона належить до того поріддя акул, що зустрічаються в усіх моряк і під усіма широтами. Коли я не помиляюсь, ця тварюка — риба-молот. Якщо ваша згода, сер, і коли леді Гленарван матиме втіху від таких дуже цікавих ловів, то ми швидко дізнаємось, що то воно за рибина.

— Як на вашу думку, Мак-Наббсе? — звернувся Гленарван до майора. — Варто почати полювання?

(1) Гафель — похила рейка, прикріплена одним кінцем до щогли.

(2) Ю т — кормова частина горішньої палуби на судні.

— Наперед приєднуюсь до вашої ухвали, — спокійно відповів майор.

— До речі, — зауважив Джон Манглс, — таких жахливих хижаків конче треба винищувати. Використаймо нагоду, з вашого дозволу, і це буде й захватне видовище й добре діло заразом.

— Гаразд, Джоне, починайте, — мовив Гленарван.

Він послав попередити леді Гелену, й вона невдовзі піднялась на ют, вельми зацікавлена дивовижним полюванням.

Море було спокійне, і це дозволяло без жодних перешкод спостерігати рвучкі рухи акули: вона то пірнала, то знову шалено кидалась навздогін яхті. Джон Манглс зробив потрібні розпорядження. Матроси перекинули через правий борт міцну линву з гачком на кінці, насадивши на нього наживку — шмат сала. Ненажерлива рибина, дарма що була ярдів за п'ятдесят од яхти, одразу відчула принаду і щосили погнала до "Дункана". Тепер було добре видно, як її плавці, чорні знизу й сірі на кінцях, розтинали хвилю, а хвіст правив за стернове весло. Що ближче підпливала акула, то сильніше в її здоровенних вирячених баньках спалахувала жадоба, а коли вона переверталася, в роззявленій пащі виднілось чотири ряди білих зубів. Широчезна голова скидалася на подвійний молоток, наштрикнутий на держак. Джон Манглс не помилився: то була справді риба-молот, найзажерливіша поміж акул.

Пасажири й команда "Дункана" пильно стежили за акулою. Ось вона підпливла до гачка, перевернулась догоричерева, щоб вигідніше схопити наживку, й величезний кусень сала миттю зник у її неосяжній горлянці. Сильно смикнувши линву, акула сама себе "підсікла", і матроси заходилися піднімати страховище за допомогою блоків, закріплених на грот-реї.

Почувши, що її витягають з рідної стихії, акула шалено затіпалась. Але її швидко вгамували, накинувши на хвіст зашморг. За кілька хвилин рибину підняли над бортовими сітками й скинули на палубу. Матрос обережно наблизився й сильним ударом сокири відтяв її страхітливий хвіст.

Полювання завершилося. Хижак уже нікого не лякав. Ненависть матросів до акули була вдоволена, але їхня цікавість — ні. На суднах завжди дотримуються звичаю ретельно досліджувати акулячий шлунок. Моряки добре знають, яка це невибаглива ненажера, і щоразу чекають на цікаву несподіванку. Часто-густо їхні надії бувають не марні. [6]

Леді Гелена не схотіла дивитися на таку відразливу сцену й перейшла в рубку. Акула ще дихала. Вона була футів із десять завдовжки і важила понад шістсот фунтів. Такий розмір і вага не якісь виняткові, та риба-молот хоч і не найбільша, однак найнебезпечніша серед поріддя акул.

Незабаром рибину, не панькаючись із нею, розітнули сокирою навпіл. У шлунок запустили гака, та виявилось, що він зовсім порожній. Мабуть, акула вже давно постила. Розчаровані матроси хотіли були викинути порубані рештки в море, коли раптом боцман помітив: у акулячих нутрощах ніби щось застрягло.

— Диви! Що воно таке? — вигукнув він.

— Мабуть, шматок скелі, що його акула проковтнула, аби напхати собі черево, — сказав один матрос.

— Та ні, — заперечив інший. — То гарматне ядро, яке влучило їй просто в шлунок, але не встигло перетравитися, тільки й того!

— Годі базікати! — озвався Том Остін, помічник капітана. — Чи ви не бачите, що ця драпіжниця — п'яниця непро-сипенна: аби не втратити ані краплини, вона лигнула вино разом із пляшкою.

— Як! — вигукнув Гленарван. — Невже то пляшка?

— Авжеж, — ствердив і боцман. — Та, видно, потрапила вона туди не з винного льоху.

— Ану лишень, Томе, — мовив Гленарван, — витягніть її звідти, тільки обережніше. В таких знайдених у морі пляшках часто бувають важливі документи.

— І ви в це вірите? — спитав Мак-Наббс.

— А чого ж, це вряди-годи трапляється.

— Я не збираюсь сперечатися, — відказав майор. — Цілком можливо, що тут є якась таємниця.

— Зараз дізнаємось, — відповів Гленарван. — Ну, Томе?

— Дорогий майоре, — мовила Гелена, — нам байдужісінько, що це за пляшка, раз ми не знаємо, звідки вона припливла.

— Ми це взнаємо, люба Гелено, — заперечив Гленарван. — Уже й зараз можна сказати з певністю: пляшка прибула здалеку. Гляньте на вапнисті речовини, які вкривають її: вода перетворила їх на справжній камінь. Наша пляшка довго блукала в океані, перш ніж потрапила до акулячого черева.

— Ось, — відповів той, показуючи якусь неоковирну річ, що її видобув з акулячого шлунка.

— Гаразд. Накажіть гарненько обмити цю бридку штуку, і хай принесуть її мені. [7] Том виконав наказа, і пляшка, знайдена за таких незвичайних обставин, невдовзі опинилась на столі в кают-компанії. Біля столу посідали Гленарван, майор Мак-Наббс, капітан Джон Манглс, а також леді Гелена, бо жінки, як кажуть, геть усі дуже цікаві.

На морі що не трапиться — завжди подія. Хвилинку всі с.иділи мовчки, звернувши запитливі погляди на цей крихкий дарунок моря. Що ховає він — таємницю страшного лиха чи лиш дрібну звісточку, з нудьги звірену на примху хвиль якимсь мореплавцем?

Однак слід було довідатись, чого варта їхня знахідка, і Гленарван не гаючись, з обачністю, якої вимагає такий-от випадок, узявся оглядати пляшку. Він був схожий на коро-нера(3), котрий вивчає сліди злочину. І Гленарван чинив слушно, бо часом найдрібніша прикмета може навести на неабияке відкриття.

Спочатку пляшку ретельно оглянули ззовні. На її вузькій видовженій шийці ще зберігся кінчик поржавілого дротика. Стінки пляшки, грубі й міцні, здатні були витримати іиск кількох атмосфер. Отже, її виготовлено в Шампані. Такими пляшками винороби Аї й Еперне перебивають ніжки стільців, і на склі не залишається навіть подряпини. Тож не дивно, що й ця пляшка витримала злигодні тривалих мандрів.

— Пляшка фірми Кліко, — визначив майор. Мак-Наббса мали за фахівця в таких справах, і йому ніхто не заперечив.

— Цілком згоден із вами, — сказав майор. — Видно, ця тендітна посудина, закута в кам'янистий панцир, чимало подорожувала.

— Але відкіля ж вона? — нетерпеливилась Гелена.

— Заждіть, люба Гелено, заждіть трішечки. Треба набратися терпцю. Сподіваюсь, пляшка сама відповість на всі наші питання.

Гленарван почав зішкрібати з шийки тверду шкаралупу, і незабаром показався корок, сильно пошкоджений морською водою.

— Це дуже прикро, — занепокоївся Гленарван, — коли тут є документи, вони могли попсуватися.

— Боюсь, що так, — погодився майор.

(3) Коронер — офіційна особа в Англії, що веде розслідування у підозрілих випадках раптової смерті, (Прим, автора.)

— До того ж кепсько закоркована пляшка могла легко [8] піти на дно, це просто щасливий випадок, що акула її ковтнула завчасу й приставила на борт "Дункана".

— Безперечно, — озвався Джон Манглс, — проте було б краще, якби ми виловили цю пляшку в відкритому морі, під певним градусом довготи й широти. Тоді, дослідивши повітряні й морські течії, можна б визначити її шлях. А тепер, та ще з таким листоношею, як акула, що пливе проти вітру й течії, встановити це буде важкенько.

— Побачимо, — мовив Гленарван і обережно вийняв корок. По кают-компанії розійшовся міцний солоний дух морської води.

— Що там? — по-жіночому нетерпляче спитала Гелена.

— Так, я не помилився. Тут папери, — відповів Гленарван.

— Документи! Документи! — вигукнула Гелена.

— Але, здається, вони відволожились, бо поприлипали до стінок, не можна витягти.

— Розіб'ємо її, — запропонував Мак-Наббс.

— Я волів би її зберегти, — відказав Гленарван.

— Та й я так само, — погодився майор.

— Авжеж, — додала й Гелена, — але те, що всередині, коштовніше за пляшку, отже доведеться пожертвувати нею заради вмісту.

— Якщо відбити саму тільки шийку, сер, — втрутився Джон Манглс, — ми витягнемо документи, анітрохи їх не пошкодивши.

— То зробімо ж це хутчій, любий Едварде! — мовила Гелена.

Справді, в такий спосіб можна було врятувати і папери, і дорогоцінну пляшку; тож лорд Гленарван наважився на цю операцію. Затверділа оболонка була міцна, немов граніт; її довелось розбити молотком. Небавом на стіл посипались скалочки скла й показались зліплені, вологі папірці. Гленарван потихеньку витяг їх, обережно відділив один від одного й розклав перед собою на столі. Леді Гелена, майор і капітан оточили його тісним колом.

Розділ II. ТРИ ДОКУМЕНТИ

На попсованих морською водою папірцях ледве можна було розібрати кілька слів, рядки розповзлися й майже зовсім стерлися. Протягом кількох хвилин Гленарван [9] мовчки уважно розглядав їх, повертав на всі боки, роздивлявся проти світла, пильно вивчаючи найменші залишки письма, помилувані морем. По тому повернувся до своїх друзів, що невідступно стежили за ним занепокоєними очима.

— Тут, — сказав Гленарван, — три окремих документи, очевидно, три копії, написані англійською, французькою й німецькою мовами.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...