500 мільйонів Бегуми

Переклад з анґлійської

Переклав Владислав Моторко

Розділ I

Вступ. Містер Шарп

Доктор Сарразін все своє життя присвятив монологу з собою ─ одному з багатьох наслідків відсутности розуму.

Це був чоловік років п'ятдесяти, або близько того. Риси його обличчя були витончені: ясні живі очі світилися крізь сталеві окуляри, а вираз лиця, хоч і серйозний, був доброзичливий. Він належав до тих людей, дивлячись на яких, з першого погляду кажеш: "Це чесна людина!"

Незважаючи на ранню годину і легкий стиль одягу, лікар вже поголився і одягнув білу краватку.

У вітальні його готелю в Брайтоні на килимі та на численних стільцях лежали примірники "Таймс", "Дейлі Телеґраф" і "Дейлі Ньюз". Було не набагато більше десятої години, а лікар уже встиг прогулятися містом, відвідати лікарню, повернутися до готелю і прочитати в головних лондонських журналах повний звіт про доповідь, яку він зробив два вечори тому на засіданні великої Міжнародної Гіґієнічної Конференції про "Compte globules du sang", або "обчислювач кров'яних тілець" ─ прилад, який він винайшов, і який навіть в Анґлії зберігає свою французьку назву. Перед ним стояла таця для сніданку, накрита білосніжною серветкою, на якій лежала гарно заправлена котлета, чашка гарячого запашного чаю і тарілка з тостами та маслом, які анґлійські кухарі, завдяки анґлійським пекарям, вміють готувати досконало.

— Так, — повторив він, — дійсно чудово написано, цього не можна заперечувати. Ось промова президента, відповідь доктора Чіконьї з Неаполя, моя власна стаття в повному обсязі, і все це немовби спіймано в повітрі, схоплено і сфотографовано в один момент!

"Доктор Сарразін з Дуе підвівся і звернувся до присутніх. Високоповажний член заговорив французькою і сказав: "Мої аудитори дозволять мені висловлюватися моєю рідною мовою, яку, я впевнений, вони розуміють набагато краще, ніж я можу говорити їхньою.— П'ять стовпчиків дрібним шрифтом!

— Я не можу вирішити, чий репортаж найкращий, "Таймс" чи "Телеґраф", кожна з них здається такою точною і такою влучною.

Доктор Сарразін дійшов до цієї точки в своїх роздумах, коли увійшов один з офіціантів закладу ─ джентльмен, дуже коректно одягнений в чорне, ─ і, пред'явивши картку, поцікавився, чи "місьє вдома" для відвідувача.

Це найменування "Місьє" анґлійці вважають за необхідне дарувати без розбору кожному французу ─ так само, як вони вважали б це порушенням усіх правил ввічливости, якби вони не звернулися до італійця як "синьйора", а до німця як "герра". Можливо, в цілому звичай хороший ─ він, безумовно, має перевагу в тому, що відразу вказує на національности.

Неабияк здивований, почувши про відвідувача в країні, де він ні з ким не був знайомий, лікар взяв картку і з ще більшим здивуванням прочитав наступну адресу:

Містер Шарп,

солісітор,

93, Саутгемптон Роу, Лондон.

Він знав, що "солісітор" означає те, що слід називати "avoué" і означає юриста, який поєднує в собі функції адвоката, прокурора і нотаріуса.

— Яка справа може бути до мене у містера Шарпа? — подумав лікар.

— Чи міг я потрапити в якусь халепу, не знаючи про це? Ви впевнені, що ця картка призначена для мене? — запитав він.

— О так, місьє!

— Що ж, дозвольте джентльменові зайти.

До кімнати увійшов молодий чоловік, якого лікар відразу ж зарахував до великої родини "голів смерти". Тонкі сухі губи, відтягнуті назад від довгих білих зубів, порожнисті скроневі кістки, що проступали під шкірою, наче пергамент, обличчя мумії та маленькі сірі очі, гострі, як голки, цілком виправдовували цей титул. Решта скелета, від п'ят до потилиці, була прихована від очей під пальтом у великий шаховий візерунок; Його рука вхопилася за лакову шкіряну сумку.

Цей чоловік увійшов, поспішно вклонився, поклав сумку і капелюх на землю, сів у крісло, не чекаючи, поки йому запропонують, і почав свою розповідь словами: "Вільям Генрі Шарп-молодший, з фірми "Біллоуз, Грін, Шарп і Ко." Маю честь розмовляти з доктором Сарразіним?"

— Так, сер.

— Франсуа Сарразін?

— Це, безумовно, моє ім'я.

— З Дуе?

— Я живу в Дуе.

— Вашого батька звали Ісидор Сарразін?

— Звали.

— Давайте зробимо висновок, що ним був Ісидор Сарразін.

Містер Шарп дістав з кишені блокнот, проконсультувався з ним і продовжив, — Ісидор Сарразін помер у Парижі в 1857 році, 6-й округ, вулиця Таранна, номер 54 ─ готель "Еколь", нині знесений.

— Абсолютно правильно, — сказав лікар, все більше і більше дивуючись. — Але чи не будете Ви такі ласкаві пояснити?

— Його матір, — продовжував незворушний містер Шарп, — звали Жюлі Ланжеволь, родом з Бар-ле-Дюка, дочка Бенедикта Ланжеволя, який мешкав у провулку Лоріоль, і померла 1812 року, про що свідчать муніципальні реєстри згаданого містечка, ─ ці реєстри є цінною установою, сер, дуже цінною. Гм...гм... і сестра Жана Жака Ланжеволя, барабанного майора з 36-ого полку.

— Запевняю Вас, — перебив доктор Сарразін, збентежений цим близьким знайомством з його родоводом, — що Ви краще поінформовані в цих питаннях, ніж я сам. Це правда, що прізвище моєї бабусі було Ланжеволь, і це все, що я знаю про неї.

— Близько 1807 року вона покинула місто Бар-ле-Дюк разом з Вашим дідом, Жаном Сарразіним, за якого вийшла заміж у 1799 році. Вони оселилися в Мелені, де він працював бляхарем, і де в 1811 році померла Жюлі Ланжеволь, дружина Сарразіна, залишивши тільки одну дитину, Ісидора Сарразіна, Вашого батька. З того часу, аж до дати його смерти, виявленої в Парижі, нитка втрачається.

— Можу пояснити, — сказав лікар, зацікавлений цією дивовижною точністю, — мій дідусь оселився в Парижі заради освіти сина, якого він присвятив медичній професії. Він помер 1832 року в Палезо, поблизу Версаля, де мій батько практикував як лікар, і де я народився 1822 року.

— У Вас нема братів чи сестер?

— Ні. Я був єдиним сином, моя мати померла через два роки після мого народження. А тепер, пане, Ви мені скажете?

Містер Шарп підвівся.

— Раджа Брая Джовахір Мотуранатх, — сказав він, вимовляючи імена з повагою, яку виявляє кожен анґлієць до титулу, — я щасливий, що знайшов Вас і можу першим Вас привітати.

— Чоловік божевільний, — подумав лікар, — це зовсім не рідкість серед цих "голів смерти".

Адвокат прочитав цю думку в його очах.

— Я анітрохи не божевільний, — спокійно сказав він.

— На даний момент Ви є єдиним відомим спадкоємцем титулу раджі, який Жан Жак Ланжеволь, що став натуралізованим британським підданим у 1819 році, успадкував від своєї дружини Бегуми Гокул і помер у 1841 році, залишивши тільки одного сина, ідіота, який помер без проблем в 1869 році ─ дозволив собі припустити генерал-губернатор провінції Бенґалія.

— За останні тридцять років вартість маєтку зросла приблизно до п'яти мільйонів фунтів стерлінґів. Він залишався секвестрованим і перебував під опікою. Майже весь інтерес йшов на примноження капіталу ще за життя недоумкуватого сина Жана Жака Ланжеволя.

— У 1870 році вартість спадщини була визначена в круглих цифрах і становила двадцять один мільйон фунтів стерлінґів, або п'ятсот двадцять п'ять мільйонів франків. На виконання наказу юридичного суду Агри, підписаного в Делі і підтвердженого Таємною радою, вся земельна і особиста власність була продана, а реалізована сума була передана в Банк Анґлії.

— Фактична сума становить п'ятсот двадцять сім мільйонів франків, які Ви зможете зняти чеком, як тільки доведете свою генеалогічну ідентичність у Канцлерському суді. А поки що я уповноважений банкірами "Троллоп, Сміт і Ко" пропонувати Вам аванс на будь-яку суму.

Кілька хвилин доктор Сарразін сидів, як скам'янілий, не в силах вимовити жодного слова; потім, вражений переконанням, що ця прекрасна історія не має під собою жодного підґрунтя, він тихо промовив, — Зрештою, сер, де ж докази цього, і яким чином Ви дізналися про мене?

— Докази тут, сер, — відповів містер Шарп, постукуючи по своїй блискучій шкіряній сумці. Щодо того, як я Вас знайшов, то це було дуже просто ─ я шукав Вас протягом п'яти років. Наша фірма спеціялізується на пошуку спадкоємців численних статків, які з року в рік залишаються у спадок у британських домініонах.

— Протягом п'яти років питання про спадщину Бегуми Гокул забирало всю нашу винахідливість і активність. Ми провели розслідування в усіх напрямках, переглянули сотні родин з Вашим прізвищем, але так і не знайшли Ісидора Сарразіна. Я вже був майже переконаний, що у всій Франції немає жодної людини з таким ім'ям, коли вчора вранці прочитав у "Дейлі Ньюз" звіт про засідання Гіґієнічної конференції і побачив, що серед її членів був доктор Сарразін, про якого я ніколи раніше не чув.

— Миттєво звернувшись до своїх нотаток і сотень паперів на тему цього маєтку, я з подивом з'ясував, що містечко Дуе зовсім уникло нашої уваги.

— З переконанням, що я натрапив на правильний слід, я сів у поїзд до Брайтона, побачив, як Ви виходите зі зборів, і всі сумніви розвіялися. Ви ─ живий образ Вашого двоюрідного діда Ланжеволя, світлина якого збереглася з портрета індійського художника Сараноні.

Пан Шарп дістав зі свого кишенькового записника знимку і передав її доктору Сарразіну.

На ньому був зображений високий чоловік з розкішною бородою, в тюрбані з чубчиком, і в багатій парчевій мантії.

Він сидів за манерою звичайних портретів генералів в армії, начебто складаючи плян нападу, при цьому уважно дивлячись на глядача.

На фоні тьмяно видніється дим битви і кінна хода.

— Погляд на ці папери повідомить Вас з цього приводу краще, ніж я, — вів далі містер Шарп, — я залишу їх Вам, і повернуся через пару годин, якщо Ви дозволите мені виконувати Ваші розпорядження.

Сказавши це, містер Шарп витягнув з глибини свого саквояжу сім чи вісім пачок документів: деякі друковані, деякі рукописні. Поклав їх на стіл і вийшов з кімнати, пробурмотівши, — Маю честь побажати раджі Браї Джовахіру Мотуранатху дуже доброго ранку.

Частково переконаний, частково висміявши ідею, лікар взяв папери і почав їх переглядати.

Швидкого огляду вистачило, щоб переконатися в правдивости заяв пана Шарпа і розвіяти його сумніви.