Як виникли броненосці

Як виникли броненосці

Це, любі мої, інша розповідь зі стародавніх часів, десь у самісінькій середині яких жив собі колючо-голчастий їжак. Мешкав він на березі каламутної ріки Амазонки і живився равликами та усілякою всячиною. Їжачок цей товаришував із неповороткою черепахою, яка теж мешкала на березі каламутної ріки Амазонки і живилася зеленим салатним листям та іншою всячиною.

Тож усе було нібито чудово, мої любі. Чи не так?

Однак тоді ж, у ті самі стародавні часи, на березі каламутної ріки Амазонки мешкав ще й плямистий ягуар, який поїдав геть усе, що тільки міг упіймати. Коли не вдавалося вполювати оленя або мавпу, він не гребував закусити жабами й жуками. А коли не було навіть їх, то приходив до матері-ягуарихи, котра навчала синочка, як полювати на їжаків та черепах.

Граціозно виляючи хвостом, матуся не раз казала нащадку:

— Сину мій, якщо знайдеш їжака, ти повинен кинути його у воду, і той розгорнеться, а якщо знайдеш черепаху, ти мусиш видряпати її з панцира своєю лапою.

Тож усе йшло як належить, любі мої.

Якось чудової ночі плямистий ягуар здибав на березі каламутної ріки Амазонки колючо-голчастого їжака та неповоротку черепаху, які мирно сиділи під стовбуром поваленого дерева. Тікати вже пізно, і тому перший із цієї парочки миттєво згорнувся клубком, адже він усе-таки був їжачком, а друга якомога глибше втягнула свою голову й лапки під надійний захист панцира, оскільки, звісна річ, була черепахою.

Тож усе трапилось, як і мало статися, мої любі. Згодні?

— Агов, ви, обоє, — рикнув плямистий ягуар, — слухайте мене уважно, бо це дуже важливо. Матінка пояснювала, що коли я зустріну їжака, то маю кинути його у воду, і він розгорнеться; а коли зустріну черепаху, то повинен видряпати її з панцира своєю лапою. Ну, і хто з вас їжак, а хто черепаха? Гм, присягаюся своїми плямами, я цього второпати не можу.

— Чи добре ти запам'ятав слова своєї матері? — вкрадливо спитав колючо-голчастий їжачок. — Ти в цьому справді впевнений? Можливо, вона сказала, що коли ти розгорнеш черепаху, то маєш швиденько видряпати її з води, а коли зустрінеш їжака, то повинен кинути його на панцир?

— Справді, чи добре ти запам'ятав слова своєї матері? — не менш вкрадливо запитала неповоротка черепаха. — Ти в цьому впевнений? Можливо, вона сказала, що коли оббризкаєш водою їжака, то маєш ударити його лапою, а коли зустрінеш черепаху, то повинен дряпати її, поки та не розгорнеться?

— Навряд чи воно було саме так, — завагався плямистий ягуар. — Утім, будь ласка, повторіть чіткіше ще раз.

— Коли ти лапою зачерпнеш воду, то розгорни її їжаком, — терпляче мовив їжачок. — Не забудь, адже це дуже важливо.

— Проте, — додала черепаха, — коли видряпаєш воду, то негайно полий нею черепаху. Затямив?

— Через вас навіть мої плями розболілися, — трусонув головою плямистий ягуар. — Врешті, мені зовсім не потрібні ваші поради. Я просто хочу знати, хто з вас їжак, а хто черепаха?

— Не скажу, — пирхнув їжак. — Втім, якщо хочеш, можеш мене видряпати з панцира.

— Ага! — аж підскочив плямистий ягуар. — Тепер я знаю, що ти черепаха. Думала, не здогадаюся? Тож так і зроблю!

Відтак він щосили стусонув їжачка лапою, коли той саме знову згорнувся клубком, і, зрозуміло, тільки нещадно поколов її голками. Однак найгірше, що після того удару їжак далеченько відлетів у гущавину джунглів, де через суцільну темряву його було б важко знайти. Тоді ягуар взяв лапу собі в рот, але це, звісно, не допомогло; ба, колючки занили ще дужче. Коли ж він трохи отямився, буркнув:

— Тепер я знаю, що це була ніяка не черепаха. Та, — невдаха почухав голову вцілілою лапою, — як мені переконатися, що черепаха — оця, друга?

— Але я справді черепаха, — здавалося, подруга їжачка навіть образилася. — Твоя матуся мала рацію. Вона сказала, щоб ти мене видряпав із панцира. Ну, починай.

— Ще хвилину тому ти не казала, що вона казала те, що ти кажеш зараз, — розгублено промимрив плямистий ягуар, висмоктуючи колючки зі своєї лапи, — а казала, що вона казала щось не таке.

— Ну, припустимо, ти кажеш, що я сказала, що вона казала щось не таке, не бачу в цьому жодної різниці; бо якщо вона казала те, що, як ти кажеш, я сказала, що сказала вона, то це те саме, якби сказала я те, що вона сказала. З іншого боку, якщо гадаєш, що вона сказала, аби ти одразу розгорнув мене, замість того, щоб видряпати з панцира, то я тут причому, еге ж?

— Але ти сама наполягала, аби я тебе видряпав із панцира лапою, — геть збентежився затурканий звір.

— Коли хтось помізкує, то усвідомить, що нічого такого я не казала, а тільки констатувала, що твоя мати сказала, щоб ти видряпав мене з панцира, — хмикнула черепаха.

— І що тоді буде? — шморгнувши носом, насторожився плямистий ягуар.

— Не знаю, досі це нікому не вдавалось. Та кажу по щирості, якщо ти хочеш побачити, як я попливу звідси, тобі варто лише кинути мене у воду.

— Я тобі не вірю! — вигукнув плямистий ягуар. — Мішаєш докупи те, що радила робити моя мама, з тим, що пропонуєш робити ти, хоча, напевно, матуся нічого такого на увазі й не мала. І, взагалі, морочиш мені голову, яка вже й так обертом іде. Тепер ти з якогось дива заговорила зрозумілими словами, що заплутує мене ще більше, ніж раніше. Матінка напучувала, щоб я одного з вас кинув у воду, а тебе вочевидь хвилює така можливість; тож, мабуть, ти цього не бажаєш. Тому плигай у каламутну Амазонку, і мерщій!

— Про всяк випадок, попереджаю: твоя мама буде незадоволена. Тільки не кажи їй, що я не казала тобі, що… — знову взялася за своє черепаха.

— Якщо ти ще хоча б раз бовкнеш хоч слово про те, що казала моя мама… — розпачливо верескнув ягуар, але закінчити думки не встиг, бо рептилія безшумно пірнула в каламутну Амазонку і, пропливши під водою чималу відстань, вийшла на берег, де на неї чекав їжак.

— Ледь не потрапили в халепу, — нервово хихикнув він. — Не подобається щось мені цей плямистий бевзь. До речі, що ти йому сказала?

— Чесно зізналася, що я справжні сінька черепаха, та він не повірив і наказав мені плигнути у воду, аби перевірити, чи це справді так. Гм, уявляю його здивування. А зараз дитинка, схоже, кличе свою матусю. О! Чуєш?

Друзі могли чути, як ягуар, жалібно скиглячи, тинявся серед дерев та кущів, аж доки з'явилася його мама.

— Синку-синку, — звично зітхнула вона, граціозно виляючи хвостом. — Ну, що ти накоїв цього разу з того, що не мусив робити?

— Я намагався видряпати того, хто заявив, що він хоче бути видряпаним зі свого панцира моєю лапою, яка тепер уся в колючках, — схлипнув плямистий ягуар.

— Синку-синку, — вкотре зітхнула ягуариха, не припиняючи граціозно виляти хвостом. — По твоїх ранках я бачу, що то був їжак, і ти мав кинути його у воду.

— У воду я кинув іншу звіринку, яка назвалася черепахою. Та я не повірив їй, а даремно, оскільки вона пірнула в каламутну Амазонку й не хоче виходити. Тож я досі голодний і взагалі вважаю, що нам ліпше переселитись куди-інде, бо місцеві звірі надто розумні для мене, бідолашного.

— Синку-синку, — сумно зітхнула мати, як і раніше граціозно виляючи хвостом. — Слухай уважно та запам'ятовуй, що я скажу. Їжак згортається клубком, звідки у всі боки стирчать голки. За цією прикметою ти його впізнаєш.

— Ой-ой-ой! — відверто занепокоївся їжачок, крадькома визираючи з-під великого лопуха. — А ця бабця, либонь, не подобається мені навіть дужче. Ох, не подобається! Цікаво, що ще їй відомо?

— Черепаха ж, — вела далі матуся-ягуари-ха, — згортатися не здатна. Вона лише втягує голову і лапки у свій панцир. Її ти впізнаєш за цією прикметою.

— І мені та бабця не подобається зовсім, — захвилювалась і собі черепаха. — Навіть такий телепень, як її синочок, не забуде цих настанов. Шкода, друже, що ти не вмієш плавати!

— І не кажи, — посмутнішав їжак. — А хіба не було б чудово, якби ти вміла згортатися клубком? От історія! Послухай, що там лепече це плямисте непорозуміння.

Плямистий ягуар сидів на березі каламутної Амазонки, висмоктуючи з лапи колючки, й гундосив про себе:

Хто пливе і не згортається —

Черепахою вважається.

Хто не пливе і згорнеться клубком, —

То зветься він колючим їжаком.

— Леле! — прошепотів їжачок. — Цього він точно нікóли не забуде. А потримай-но ти мене за підборіддя, шановна. Я спробую навчитися плавати. Можливо, це стане колись у пригоді.

— Залюбки! — повеселішала черепаха.

І вона тримала їжака за підборіддя, поки той безладно молотив лапками воду й без того каламутної Амазонки.

— З тебе вийде чудовий плавець, — схвально оцінила старання товариша черепаха. — А зараз, якщо ти трохи розшнуруєш пластини мого панцира, я спробую згорнутися клубком. Можливо, і це стане колись у пригоді.

Їжачок охоче допоміг їй розпустити кілька пластин на спині, й черепаха, хоч і не без зусиль, та все ж зуміла трішечки згорнутися.

— Цілком пристойно, — запевнив їжак. — Та наразі досить, бо ти он ледве жива від утоми. Краще знову підстрахуй мене; я попрактикуюся плавати брасом[57]; адже ти казала, що це дуже легко.

Тож, почуваючись дедалі впевненіше, їжачок якийсь час бовтався у річці, а черепаха трималася поряд.

— Чудово! — раділа вона. — Тобі ще слід опанувати рівномірний ритм дихання, і незабаром зможеш оселитися на дні каламутної Амазонки. Давай тепер я спробую завести задні лапки за голову, адже ти казав, що це особливо зручно. Ото здивується плямистий ягуар!

— Молодчина! — підбадьорив подругу їжак. — Овва, твої пластини трохи змістилися. Вони вже не так щільно прилягають, як досі.

— Це наслідки моїх фізичних вправ, — здогадалася черепаха. — Між іншим, твої голки злиплися, і зараз ти більше схожий на соснову шишку, а не на плід каштана, як досі.

— Не може бути! — збентежився їжачок. — Це, мабуть, наслідки водних процедур. Ото витріщиться плямистий ягуар!

Усю ніч друзі по черзі тренувалися, а зі сходом сонця сіли відпочити й обсохнути. При цьому вони уважно оглянули одне одного й помітили, що зовсім не схожі на себе колишніх.

— У мене виникла ідея! — оголосила черепаха після сніданку. — Використавши наш сьогоднішній вигляд, ми зможемо добряче покепкувати з учорашнього знайомого.

— Мені щойно спало на думку те саме, — пирснув їжак. — Гадаю, що луска ліпша за голки, до того ж я навчився плавати.