Якщо комусь захочеться створити невеличкий образ Галичини, то нехай поїде на ярмарок до Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії. Серед штовханини гендлярів, які пропонують, купують, сновигають туди й сюди, він побачить, як перед ним пропливає в розмаїтих обличчях дивовижна країна. Йому здаватиметься, що він то на багдадському базарі, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді. Як і там, ударять по руках смаглявий вірменин з довгим чубуком та білявий шваб з короткою файкою в кутику уст, відчуття подібности проймає його, і він бачить, як Схід та Захід простягають один одному руки.
Жоден край багатонаціональної монархії не запропонує йому такої картини – ані Угорщина, ані Далмація, жоден не має такої повноти протилежностей. Тут відбувалось переселення народів. Немає тут якогось одного жіночого образу – є галерея жіночих портретів, порівняно з якою галерея короля Людвіга – лише збірка потвор. Роздивися довкола себе у штовханині! Кому ти віддаси Парісове яблуко?
Поглянь – ось у легкій бричці іде струнка худорлява полька з гордою сарматською голівкою. А може тебе більше привабить меланхолійна краса і замріяні очі малоросіянки? У неї козацька кров і гарненькі ніжки в сап'янових чобітках!
Якщо ти любиш сільські історії, шукаєш образів, які творить Бертольд Авербах, то ось біля кошиків та діжок з маслом тебе вітають босоногі Лорелеї, ніби з якогось гарного популярного видання – які в них добрі блакитні очі! А поряд з ними очі газелі – очі мешканки Малої Азії з того племені, доньки якого ставали рабинями, щоб робити рабами своїх господарів. Ніби якась гурія, лежить на килимі у білому вбранні та тюрбані вірменка. Пальмове листя та страусові опахала навіюють мусульманські мотиви та гаремні фантазії. А ця черкеска! Це не маленька гаремна квітка, це дика донька Карпат, козуля з галицьких, народних пісень – гуцулка.
Тобі подобається пишна росіянка, могутньої статури ліпованка? Як люб'язно пропонує вона фрукти. Ти любиш соковитий, смаглявий колір обличчя – тут він виграє перед тобою усіма відтінками. Ось мадярка, її впізнаєш за доломаном. А он дитя Старого Завіту – татарська караїмка. Біля свого чоловіка, мандрівного мосяжника, сидить кудлата циганка. Хай вона поворожить тобі, але не вір її очам, вони колють, мов голки, вона зачаровує тебе!
Глянь в інший бік. Хіба ти в Кампаньї? Та ні, ти на одному зі східногалицьких базарів. Але звідки ж римлянка? А ось ще одна.
Це не римлянка, але донька Риму – раса збереглася. З яким царським порухом складок ця мешканка Волошини вміє носити свою туніку – оздоблену золотом сорочку, а волосся – вона й далі зачісує його, як мати Ґракхів. І знову куточок Сходу. Доньки Єрусалиму сидять під деревами і продають цибулю, начільна пов'язка з перлами обрамлює тут не одне королівське чоло. Очі, як у голубки, темніють хтивим чарівним блиском. Заспівай чудову пісню кохання! Чи вони, ці квітки Сарона, зрозуміють тебе – гарні, як місяць, і небезпечні, як військові лави.
- Леопольд фон Захер-Мазох — Місячна ніч
- Леопольд фон Захер-Мазох — Довбуш і смерть
- Леопольд фон Захер-Мазох — Опришок
- Ще 8 творів →
З великої кількости жіночих образів та характерів впадають в око два головні типи – полька та малоросіянка.
У меншій, Західній Галичині переважає польський елемент, за ним ідуть єврейський та німецький; у більшій, Східній Галичині панує український, проте його густий похмурий тон змінюється із Заходу на Схід все яскравішими відтінками національних барв. Крок за кроком зростає розмаїття образів, форм, звуків, протилежностей – кров життя пульсує все жвавіше, сильніше, рухливіше; світ розпускається у всій своїй величі. Тут, на Сході, в щоденній боротьбі за існування, в національному, політичному, людському суперництві протиставляють свою природу, свої сили, розкривають свої риси полька та малоросіянка.
Ззовні вони не такі вже й різні, як насправді. В обох племен можна знайти худорлявих та пишнотілих, маленьких ґраційних та високих ставних жінок, в обох свій обрис обличчя, пухкенький кирпатий носик, в обох племен також – хоч і не такий вродливий, проте досить милий тип з пухкими вустами і маленьким котячим носиком. Але погляд польки зраджує її холодність, уміння володіти собою, розважливість при зовнішній жвавості, а глибокі очі малоросіянки – її пристрасність, гнівливу натуру, яка ховається за розсудливістю й гідністю її поведінки.
Якщо польку називають француженкою, то великоросіянка – це британка, а малоросіянка – іспанка Сходу. Полька прагне наказувати, малоросіянка ж – бути вільною. Коли полька володіє чоловіком, великоросіянка хоче йому підкорятися, як німкеня, то малоросіянка вимагає рівности з ним. При кожній нагоді в ній спалахує нестримна козацька вдача, що не визнає жодного пана і жодного слуги. Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи – ні візантійський імператор, ні варяги, жодний король Польщі, жодний цар не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомости. Вони завжди готові змінити плуг на спис, живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними, для східних слов'ян вони – паростки майбутнього, паростки свободи.
Циган кочує зі своїми мелодіями на Північ, росіянин іде до шинку, щоб там пити свою горілку; він прислухається до буйнотужливих козацьких пісень про волю, хапається руками за голову й ридає.
У Галичині польські пані зі шляхти, з поміщиків ледве чи не всі гарні або принаймні привабливі; міський елемент, який утворився переважно з німецьких переселенців, поступається красою (у змішаних шлюбах перемагає тут, очевидно, німець). Краків'янка струнка, граційна, гарно збудована, польська селянка стоїть найближче до цього благородного стану. Жінки мазурів, що заселяють рівнину від Кракова аж до Сяну – худі, чорняві. У них більше темпераменту, більше духу, ніж тілесної краси, ну, а жінки високих вродливих мешканців гір, гуралів, переважно непоказні, а часто й потворні. Люд Східної Галичини представляє таку зміну типів та образів, яка ледве не збиває з пантелику. Сусідні села часто виявляють найрізкіші контрасти – найпотворнішої і, майже поряд, найшляхетнішої людської породи.
Перебування монголів у Південній Русі, розселення бранців на безлюдних просторах залишили значні сліди. Тут можна натрапити на загадкові видовжені голови, на бородатих чоловіків – справжніх шведів, на жінок із пшеничним волоссям і з великими сірими очима. Це нащадки шведських бранців; а он там – маленькі незграбні створіння з жовтою шкірою, косими вузькими очима, плескатим носом, тонким чорним волоссям – це діти ногайської орди. В іншому селі – знову виразний східний тип. Давні документи свідчать, що тут колись оселились полонені турки.
У кожній місцевості галицький русин має інший характер. Мешканці великої рівнини від Сяну до Пруту досить великорослі, мають симетрично збудовану міцну статуру, свіжий колір шкіри, жінки – часто найчарівніші риси обличчя, а на противагу правильним рисам інколи – майже тваринна порода з широкими вилицями й великим ротом. На галицькому Поділлі впадає в очі благородна, майже шляхетна зовнішність: світло-коричневе волосся охоплює не лише "Образ Мадонни", але й багато інших облич, які чекають на пензель русинського Рафаеля.
Малоросіянка з-над Пруту – це мешканка Півдня, і її вогнисті очі, а темне пишне волосся, гарний обрис обличчя можна побачити поряд з вірменкою та румункою. Майже бездоганно гарною є мешканка Карпат, гуцулка.
Гордо несе вона свою голову – як чоловік, який ніколи не був закріпачений чи підлеглий якогось шляхтича, ніколи не був перетворений у тяглову силу, її привітання – це поблажливість, нічого від покірливої ввічливости жительки рівнин. Вона сидить на коні, як її сестра, донька Кавказу, з веретеном у руці, і, коли лунає принадне запрошення якогось шляхтича, вона знає, як йому відрубати.
Малоросійські громадяни східногалицьких міст та базарів – це привітні, інтелігентні, старанні, мрійливі люди. У майстерні та крамниці жінка розквітає не так, як у дворі пана чи на вільних вершинах гір, проте міські малоросіянки – привабливі, розумні, гостинні жінки, а їхніх синів потребують для державної служби та цінують на ній. Малоросійська шляхта не була настільки полонізована, як зазвичай вважають. Багато родин належить ще до грецького обряду, немало з них зберегло свою національність і тепер, коли русини день за днем відвойовують у поляків ґрунт, вони не бажають її втрачати.
Ця шляхта і русинське (уніатське) духовенство творять чудову породу людей. Вона поєднує чуттєву красу південних націй з одухотвореним виразом очей – духовною привабливістю північних народів.
Коли поляк бачить гарну малоросіянку, то каже, що це дружина або донька священика.
Принади польки та малоросіянки вигідно підкреслює гарно допасований одяг. Повний польський національний костюм, щоправда, з'являється лише при святкових нагодах або під час заколотів; але те, що збереглося від нього у вже давно прийнятій французькій моді, досить своєрідне та колоритне. Обшита хутром куртка з різноманітними тонкощами – українського походження – це кептар козачки. Кацабайка з широкими, зібраними у складки рукавами, часто яскравого кольору, обшита горностаєвим хутром – верхній одяг російської боярині і зараз є характерним одягом як польських, так і русинських жінок у Галичині.
Як домашній халат вкоренився широкий, охоплений шнурком довкола талії російський сарафан. Розкішне російське національне хутро для прогулянок по вулицях та на санях стало загальним надбанням європейських дам, але ніхто з них не вміє носити його з такою пристрасною гордістю, як полька і росіянка. Якась англійка зробила влучне зауваження, що тут хутро означає те саме, що у Франції кашемірова шаль. Чотирикутний, прикрашений хутром капелюшок з китицею називають татаркою (за її походженням), і конфедераткою, як політичною ознакою партій; полька одягає її для подорожі саньми та на полювання верхи, у татарці вона виглядає виклично, дуже кокетливо і гордо водночас. Відтоді, як галицькі малоросіянки протиставили козацький одяг польському як політичну ознаку, малоросійські жінки також одягають прикрашені хутром круглі козацькі шапки зі звисаючим верхом як противагу конфедератці.
Цю чудову шапку носила Катерина II. Дівчата охоче давали пишному, заплетеному стрічками в дві довгі, товсті коси волоссю спадати за спиною – мода, яку дами на Заході не змогли наслідувати.