Чужинець на чужій землі

Чужинець на чужій землі

Кохання — це той стан, коли щастя іншої людини є невід'ємною частиною твого власного.

Роберту Корногу, Фредеріку Брауну, Філіпу Хосе Фармераг

Усі люди, боги й планети в цій історії вигадані. Будь-які збіги імен — випадкові.

Р. Е. Г.

Частина 1

Його заплямоване походження

Розділ 1

Колись давно, коли світ був іще молодим, жив собі марсіанин на ім'я Сміт. Валентин Майкл Сміт був реальним — не менше від податків, — а проте єдиним представником своєї раси.

Екіпаж для першої людської експедиції з Терри на Марс добирався надзвичайно ретельно — з огляду на теорію щодо того, що найбільшою небезпекою для людини у космосі є вона сама. У ті часи, лише через вісім терранських років після заснування людьми першої колонії на Місяці, будь-яка подорож обов'язково здійснювалася через виснажливий вільний політ, подвійні дотичні напівеліпси — від Терри до Марса, двісті п'ятдесят вісім днів туди, стільки ж назад; додайте ще чотириста п'ятдесят п'ять днів очікування на Марсі, поки планети повільно займуть взаємне положення, яке утворить подвійну дотичну орбіту, — на все вкупі майже три земні роки. Окрім того, що політ був тривалим та виснажливим, це було ще й дуже ризиковано. Лише дозаправившись на космічній станції, а потім майже повернувшись в атмосферу Землі, "Посланниця", ця летюча труна, могла здійснити переліт. Діставшись Марса, вона мала можливість повернутися — за умови, якщо не розіб'ється під час посадки; якщо на Марсі знайдуть воду, щоб заповнити баки із реакційною масою та хоч яку-небудь їжу; якщо не станеться чогось іще з тисячі можливих варіантів.

Але фізичну небезпеку вважали менш важливою від психологічного стресу. Восьмеро людей, майже на три терранські роки зібрані докупи, мов мавпи, повинні були вміти знаходити спільну мову значно краще, ніж зазвичай. З огляду на вже набутий досвід виключно чоловічий склад команди так і не схвалили — як нездоровий та соціально нестабільний. Дійшли висновку, що команда з чотирьох подружніх пар стане оптимальним варіантом — якщо вдасться знайти необхідних спеціалістів у такому поєднанні.

Головний підрядник, Единбурзький університет, уклав субугоду на добір команди з Інститутом соціальних досліджень. Після відсіювання добровольців, які не підходили за віком, станом здоров'я, інтелектом, підготовкою чи характером, Інститут все ще мав дев'ять тисяч кандидатів зі здоровим тілом та розумом, які володіли хоча б однією з необхідних спеціальних навичок. Очікувалося, що Інститут відзвітує про кілька прийнятних команд із чотирьох пар.

Але не знайшлося жодної. Основними необхідними професіями були: астронавт, лікар, кухар, машиніст, капітан корабля, спеціаліст із семантики, хімічний інженер, інженер з електроніки, фізик, геолог, біохімік, біолог, атомний інженер, фотограф, гідропоніст, ракетний інженер. Кожен зі членів команди мав володіти більше ніж одним вмінням, або мати змогу опанувати додаткові навички у вказаний термін. Існували сотні можливих комбінацій з восьми осіб з такими вміннями; знайшли й три варіанти із чотирьох пар, які їх теж мали, до того ж вони були здоровими та освіченими. Проте у всіх трьох випадках спеціалісти з групової динаміки, які оцінювали темпераменти на сумісність, з жахом хапалися за голову.

Головний підрядник висловив пропозицію знизити показник якості сумісності; Інститут холодно запропонував повернути символічну винагороду в один долар. Тим часом програміст, чиє ім'я не записали, за допомогою машин полювала на команди з трьох пар. Вона знайшла кілька десятків сумісних комбінацій, кожна з яких визначалась своїм набором характеристик, необхідних, щоб доповнити команду. Тим часом машини перевіряли інформацію, що змінилась через смерть, відмову, появу нових добровольців і так далі.

Капітан Майкл Брент, магістр природничих наук, командор з визначення та виявлення в запасі, пілот (із необмеженою ліцензією) та у свої тридцять — ветеран польотів на Місяць, напевно мав в Інституті свою людину, яка шукала для нього самотніх жінок-добровольців, що могли б (разом з ним) доповнити команду. А потім поєднала його ім'я зі знайденими, щоб за допомогою машин перевірити, чи будуть такі комбінації прийнятними. Це могло б пояснити його переліт до Австралії та пропозицію руки й серця доктору Вініфред Коберн — спеціалісту з семантики, старій діві з кобилячим обличчям, старшій за нього на дев'ять років. Архіви Карлсбаду зображали її з гарним почуттям гумору, але недостатньо привабливою.

Або ж Брент діяв без внутрішньої інформації; він керувався винятково притаманною йому інтуїтивною сміливістю, необхідною керівнику досліджень. У будь-якому разі вогники заблимали, перфокарти вискочили — і нову команду для "Посланниці" було укомплектовано:

• капітан Майкл Брент — основний пілот, астронавт, запасний кухар, запасний фотограф, ракетний інженер;

• доктор Вініфред Коберн Брент — сорок один рік, спеціаліст із семантики, медсестра-практик, офіцер у запасі, історик;

• містер Френсіс Ікс Сіні — двадцять вісім років, адміністративний офіцер, другий пілот, астронавт, астрофізик, фотограф;

• доктор Ольга Ковалик Сіні — двадцять дев'ять років, кухар, біохімік, гідропонік;

• доктор Вард Сміт — сорок п'ять років, хірург, біолог;

• доктор Мері Джейн Лайл Сміт — двадцять шість років, атомний інженер, технік з електроніки та живлення;

• містер Сергій Римський — тридцять п'ять років, інженер з електроніки, інженер-хімік, механік-практик і ремонтник, кріолог;

• місіс Елеонора Альварез Римська — тридцять два роки, геолог і селенолог, гідропоніст.

Команда мала всебічні навички, хоча дехто й отримав додаткові вміння завдяки посиленим тренуванням протягом останніх тижнів перед стартом. Важливішим було те, що члени команди виявились взаємно сумісними за характерами. Можливо, занадто сумісними.

"Посланниця" вирушила за розкладом, без будь-яких затримок. Упродовж першої частини подорожі її щоденні звіти можна було почути по звичайному радіо. Коли вона віддалилась і сигнал став слабшим, звіти отримували і передавали вже радіо-супутники Землі. Команда здавалася здоровою та щасливою. Найгірше, з чим мав впоратися лікар Сміт, — це епідемія стрижця. Команда швидко пристосувалася до вільного падіння й не застосовувала жодних пігулок проти нудоти вже після першого тижня. Якщо в капітана Брента й виникали якісь дисциплінарні проблеми, він вирішив не доповідати про них Землі.

"Посланниця" досягла тимчасової орбіти точно всередині орбіти Фобоса й витратила два тижні на фотозйомку. Після цього капітан Брент надіслав радіограму: "Ми спробуємо приземлитися о 12:00 за Гринвічем завтра, трохи південніше від Озера Сонця".

Більше повідомлень не було.

Розділ 2

Минула майже чверть земного століття, аж поки люди знову потрапили на Марс. Після шести років мовчання "Посланниці" безпілотний зонд "Зомбі", люб'язно профінансований Географічною спілкою та La Société Astronautique Internationale, подолав вакуум і зупинився на орбіті, звідки повернувся після певного періоду очікування. На фотографіях, зроблених мобільним роботом, було зображено територію, непривабливу з точки зору людини. Записувальні прилади підтвердили версії про те, що атмосфера Ареана[1] затонка і, відповідно, непридатна для людей.

Але на фотографіях "Зомбі" було чітко помітно, що "канали" створені штучно. Були й інші деталі, які можна було вважати руїнами міст. Звичайно ж, людська експедиція висадилася б на поверхню Марса швидко та без затримок — якби не почалася Третя світова війна.

Але, врешті-решт, саме завдяки війні та затримці було споряджено експедицію сильнішу та безпечнішу від попередньої, на втраченій "Посланниці". "Чемпіон", корабель Федерації, укомплектований виключно чоловічою командою з вісімнадцяти досвідчених космонавтів та з ще більшою кількістю першовідкривачів на борту, здійснив переліт за допомогою Лайл Драйв лише за дев'ятнадцять днів. "Чемпіон" приземлився трохи південніше від Озера Сонця, тому що капітан ван Тромп планував знайти "Посланницю". Друга експедиція звітувала Землі щодня, але три офіційні повідомлення виявилися важливими не тільки для науковців.

Перше: "Реактивний корабель "Посланниця" виявлено. Ніхто не вижив".

Друге: "Марс незаселений".

Третє: "Поправка до повідомлення 23—105: на "Посланниці" знайдено одного живого".

Розділ З

Капітан Віллєм ван Тромп був дуже людяним та розсудливим. Він передав радіограму: "Мого пасажира не повинні, повторюю, не повинні зустрічати публічно. Забезпечте барокамеру, медичний супровід, а також озброєну охорону".

Він доручив бортовому хірургу лікарю Нельсону супроводжувати пасажира — щоб переконатися в тому, що Валентина Майкла Сміта доправили до палати-люкс у Медичному центрі Бетесда, обережно помістили в гідравлічне ліжко та виставили морських піхотинців для охорони. Ван Тромп особисто пішов на надзвичайне засідання Вищої Ради Федерації.

У ту хвилину, коли Валентина Майкла Сміта вкладали у ліжко, Вищий Міністр науки роздратовано говорив:

— Я згодний, капітане, що ваші повноваження як військового командира в експедиції, яка, тим не менше, від початку була науковою, дають вам право віддавати накази про незвичайне медичне обслуговування, щоб захистити людину, за яку тимчасово несете відповідальність. Але я не розумію, чому зараз ви дозволяєте собі посягати на власне призначення мого відділу. Та Сміт — це ж справжній скарб для науки!

— Так, думаю, що так і є, сер.

— Тоді чому...

Міністр науки раптом замовк і повернувся до Вищого Міністра миру та військової безпеки.

— Девіде? Очевидно, що зараз це питання в моїй юрисдикції. Ти даси відповідні інструкції своїм людям? Не варто забувати, що ніхто не може змушувати таких людей, як професор Кеннеді та доктор Окадзима, — згадати лише їх двох, — чекати безкінечно. Вони цього не стерплять.

Міністр миру не відповів, але питально глянув на капітана ван Тромпа. Капітан похитав головою:

— Ні, сер.

— Чому ні? — наполягав Міністр науки. — Ви визнали, що він не хворий.

— Дайте капітану можливість пояснити, П'єре, — порадив Міністр миру.

— Отже, капітане?

— Сміт не хворий, сер, — відповів капітан ван Тромп Міністру миру, — але все ж таки йому трохи зле.