Матінка Кураж та її діти

Бертольт Брехт

Матінка Кураж та її діти
Хроніка з часів Тридцятилітньої війни
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Матінка Кураж.
Катрін, її німа дочка.
Ейліф, старший син.
Швейцеркас, менший син.
Вербувальник.
Фельдфебель.
Кухар.
Командувач.
Військовий священик.
Інтендант.
Іветта
Потьє.
Чоловік з пов´язкою. Інший фельдфебель.
Старий полковник. Писар.
Молодий солдат. Літній солдат. Селянин. Селянка. Юнак.
Стара жінка.
Інший селянин.
Інша селянка.
Хлопець.
Прапорщик.
Солдати.
Голос.
Весна 1624 року. Командувач Уксеншерва вербує в Даларне військо для походу на Польщу. У маркітантки Анни Фірлінг, відомої під прізвиськом матінки Кураж, забирають сина.
На шляху поблизу міста, мерзнучи, стоять фельдфебель і вербувальник.
Вербувальник. Хіба тут набереш загін? Фельдфебелю, мені вже часом спадає на думку повіситись. До дванадцятого я маю підготувати для командувача чотири ескадрони, а тут людиська такі кляті, що я вже не сплю ночами. Одного лобуря я, нарешті, піймав, подивився крізь пальці на те, що в нього курячі груди, удав, ніби не помічаю у нього розширених жил, добряче його напоїв, він уже підписався, я плачу за горілку, а він іде надвір. Щось, думаю, непевне — і пішов слідом за ним. Де там! Зник, як блоха в сіні. Тутешні люди не знають ні слова честі, ні почуття обов´язку, ні вірності. Тут я втратив довіру до людства, фельдфебелю.
Фельдфебель. Зразу видно, що в цих краях давненько не було війни. Звідки ж тут узятися моральності, питаю? Мир— це безладдя. Тільки війна творить лад. Мирного, часу людство переводиться нінащо. І люди, і худоба розбещуються вкрай. Кожне жере, що хоче, білу паляницю з сиром, а поверх сиру ще й скибку сала. Ніхто не знає, скільки в цьому місті молодих хлопців і добрих коней, їх ніколи ніхто не рахував. Я побував у краях, де війни не було, мабуть, років сімдесят, тож там люди взагалі не мають прізвищ, не знають одне одного. Лиш там, де точиться війна, є такі як слід списки і реєстрація, і чоботи паками, і зерно лантухами, там кожну людину і кожну худобину візьмуть на облік і відберуть. Бо ж відома річ, що без порядку нема війни!
Вербувальник. Щира правда!
Фельдфебель. Всяке добре діло починати тяжко, отак і війну. Зате вже коли розбуяє, не стримаєш. Тоді люди починають боятися миру, як гравці кінця гри. Бо ж доведеться підрахувати, скільки вони програли. Але спочатку люди бояться війни. Це ж бо для них новина.
Вербувальник. Диви-но, якийсь фургон їде. Дві жінки і двоє хлопців. Затримай стару, фельдфебелю. Коли й цього разу нічого не вийде, я більше не згоден мерзнути під цим холодним вітром, кажу тобі навпростець.
Чути звуки губної гармонійки. Двоє парубійків тягнуть фургон. На ньому сидить матінка К у р а ж та її німа дочка К а т р і н.
Матінка Кураж. Доброго ранку, пане фельдфебель!
Фельдфебель (заступаючи дорогу). Доброго ранку, людоньки! Хто ви такі?
Мат інка Кураж. Крамарі (Співає).
Гей, командири, у поході Мерщій спиніть людей своїх: Везу обідраній піхоті Багато пар чобіт міцних. Солдатам легше крокувати, І годувать вошву в путі, І помирать під гул гармати В новому, доброму взутті. Гей, християни! Тане сніг! Мерці вкушають супокій. А кожен, хто ще не поліг, Встає, щоб вирушити в бій. Вам треба знати, що солдати На смерть не підуть без ковбас. Кураж їх ладна частувати — Вина у мене є запас.
Гарматний грім замість сніданку Солдатам шкодить з давніх пір. А поїдять і вип´ють зранку — Ведіть людей хоча б у вир. Гей, християни! Тане сніг! Мерці вкутають супокій. А кожен, хто ще не поліг, Встає, щоб вирушити в бій.
Фельдфебель. Стривайте, обозники, з якої ви частини?
Старший син. З Другого Фінляндського полку.
Фельдфебель. Де ваші папери?
Матінка Кураж. Папери?
Менший син. Та це ж матінка Кураж!
Фельдфебель. Зроду про таку не чув. А чому її звуть Кураж?
Матінка Кураж. Кураж мене звуть, фельдфебелю, тому, що, боячись розору, я під гарматним вогнем виїхала з Риги з півсотнею хлібин у фургоні. Хліб уже почав цвісти, я мусила поспішати, у мене іншої ради не було.
Фельдфебель. Ну, годі жартувати! Де папери?
Матінка Кураж (виймаючи з олов´яної коробки пачку паперів і злазячи з фургона). Ось, фельдфебелю, всі мої папери. Це цілий служебник, я дістала його в Альтегінзі, він іде у мене на загортання огірків, а ось карта Моравії, бозна, чи мені коли доведеться там побувати, якщо ні, то на біса вона мені, а ось тут свідчиться печаткою, що моя коняка не хвора ні на сап, ні на ящур, на жаль, вона в мене здохла, а коштувала п´ятнадцять гульденів — не мені, хвалити бога. Чи цього паперу не досить?
Фельдфебель. Ти що, хочеш заморочити мені голову? Я відучу тебе від такого зухвальства. Ти ж знаєш, що повинна мати ліцензію.
Матінка Кураж. Говоріть зі мною пристойно і не базікайте при моїх малолітніх дітях, ніби я хочу закрутити вам голову. Не годиться так, я вас і знати не знаю. Обличчя порядної жінки — ось моя ліцензія у Другому полку, і якщо ви не вмієте читати такі ліцензії, то це не моя провина. А печатки на себе ставити я не дозволю.
Вербувальник. Фельдфебелю, з цієї баби так і пре непокірливий дух. У нашому таборі має бути дисципліна.
Матінка Кураж. А я думала — має бути ковбаса.
Фельдфебель. Як звати?
Матінка Кураж. Анна Фірлінг.
Ф е л ь д ф е б е л ь. То ви всі Фірлінги?
Матінка Кураж. Чого це? Фірлінг — це моє прізвище. А в них не такі.
Фельдфебель. А я думав — усі вони твої діти.
Матінка Кураж. Авжеж, та чому вони всі повинні мати одне прізвище? (Показуючи на старшого сина). Цей, наприклад, Ейліф Нойоцький. Чому? Його батько завжди твердив, що він Койоцький чи то Мойоцький.
Хлопчик ще добре його пам´ятає, а втім, пам´ятає він уже іншого, отого француза з цапиною борідкою. А взагалі він кмітливий, весь у таточка; той, було, так спритно стягне штани з селянина, що бідолаха нічого й не помітить. Кожне з нас має своє прізвище.
Фельдфебель. Що, кожне має інше прізвище?
Матінка Кураж. А буцімто ви такого ніколи не чули?
Фельдфебель. То цей, либонь, китаєць? (Показує на меншого сина).
Матінка Кураж. А от і не вгадав. Швейцарець.
Фельдфебель. Після француза?
Матінка Кураж. Після якого француза?Я не знаю ніякого француза. Не плутайте, бо ми простоїмо тут до вечора. Він швейцарець, а прізвище його Фейош, але це прізвище зовсім не тичеться його батька. У того було інше прізвище і він був будівничий фортець, та, на жаль, спився.
Менший син радісно киває головою, німій Катрін так само весело.
Фельдфебель. Чому ж тоді він зветься Фейош?
Матінка Кураж. Не хочу вас образити, але клею у вас в голові не дуже багато. Коли він народився, я жила з одним угорцем, на прізвище Фейош. А угорцеві було байдуже, що я дала синові його прізвище, він хворів на нирки, хоч горілки й не нюхав, і був дуже порядний чоловік. Хлопчик удався в нього.
Фельдфебель. Таж він не був йому батьком!
Матінка Кураж. І все ж таки хлопець удався в нього. Я називаю його Швейцеркасом, Швейцарським Сиром. Чому? Бо він добре тягне фургон. (Показуючи на дочку). А її звати Катрін Гаупт, вона наполовину німкеня.
Фельдфебель. Гарненькасімеєчка, нічого не скажеш.
Матінка Кураж. Авжеж, весь світ я обійшла з цим фургоном.
Фельдфебель. Все це ми запишемо. (Записує). Ти ж із Баварії, з Бамберга, як тебе сюди занесло?
Матінка Кураж. А що, мені було чекати, поки війна до Бамберга прийде?
Вербувальник. Вам би годилося зватись Лошаком і Віслюком, бо ж ви тягнете фургон. Мабуть, ви ніколи не вилазите з цього запрягу?
Е й л і ф. Матусю, можна, я дам йому по пиці? Мені дуже кортить.
Матінка Кураж. Стій, не руш з місця. А тепер, панове офіцери, чи вам не потрібні добрі пістолети або пряжки? Ваша, пане фельдфебель, вже зовсім стерлась.
Фельдфебель. Мені потрібне дещо інше. Я бачу, твої хлопці виросли кремезні, як ті дуби, груди як барило, плечі широкі. Цікаво, чому вони ухиляються від військової служби?
Матінка Кураж (швидко). Нічого не вдієш, фельдфебелю. Сини мої не годяться для воєнного ремесла.
Вербувальник. А чому це? Воно ж дає і гроші, і славу. Торгувати чобітьми — діло жіноче. (До Ейліфа). Вийди наперед, дай глянути, чи є в тебе м´язи, чи ти кволий, як курка.
Матінка Кураж. Він кволий, як курка. Досить суворо глянути на нього, і він зразу падає.
Вербувальник. А, падаючи, вбиває теля, коли яке трапиться поряд. (Хоче відвести Ейліфа вбік).
Матінка Кураж. Та дайте йому спокій! Він не про вашу честь.
Вербувальник. Він тяжко образив мене, назвавши моє обличчя пикою. Ми з ним зараз відійдемо трохи й поговоримо віч-на-віч, по-чоловічому.
Е й л і ф . Не бійся, мамо. Я йому всиплю.
Матінка Кураж. Не руш, гультяю! Знаю тебе, ти б цілий день бився. У нього за халявою ніж, він вас штрикне.
Вербувальник. Я вирву в нього ножа, як молочного зуба. Ходімо, хлопчику!
Матінка Кураж. Пане фельдфебель, я поскаржусь полковникові. Він запроторить вас за ґрати. Лейтенант — наречений моєї дочки.
Фельдфебель. Не чіпай його, братику. (До матінки Кураж). А чим тобі не до вподоби військова служба? Хіба його батько не був солдатом? Хіба не поліг він у чесному бою? Ти ж сама це сказала.
Матінка Кураж. Мій син ще зовсім дитина. Ви хочете повести його на заріз, знаю я вас. Бо одержите за нього п´ять гульденів.
Вербувальник. Насамперед він дістане гарного капелюха і пару чобіт з закотами, чи не так?
Е й л і ф. Не від тебе.
Матінка Кураж. Ходімо зі мною рибу вудити, сказав рибалка черв´якові. (До Швейцеркаса). Біжи й кричи, що вони хочуть украсти твого брата. (Витягає ножа). Спробуйте-но, тільки торкніться його! Я вас удушу, падлюки! Я вам покажу, як гнати його на війну! Ми чесно торгуємо білизною і шинкою, ми люди мирні.
Фельдфебель. Видно по твоєму ножаці, які ви мирні люди. І взагалі, посоромся. Дай-но сюди ножа, шльондро! Ти ж сама сказала, що живеш з війни, та й з чого б ти жила, якби не було війни? А хіба війна буває без солдатів?
Матінка Кураж. То хай чужі сини ідуть у солдати, а не мої.
Фельдфебель. Ага, нехай, значить, війна самий качанчик виїсть, а грушку тобі зоставить! Ти хочеш вигодувати на війні свій виводок, а данину війні хай платять інші. Нехай, мовляв, війна сама піклується про себе? Називаєшся Кураж, а боїшся війни, своєї годувальниці? А сини твої не бояться, я певен.
Е й л і ф.
1 2 3 4 5 6 7