за Північними ворітьми.
Полум'яні ікла прорізують
непорушний простір пітьми.
Не доходить ні світло сонячне,
ані місяць не пропливе,-
Лиш північний вітер регочеться
або штурма люто реве.
Тільки сніг летить межигір'ями,
і ламає гілля в садах,
І вкриває, немов циновкою,
старовинної вежі дах.
Я сумую дванадцять місяців,
безліч довгих ночей і днів,
Я давно розучилась сміятися
і забула про щирий спів.
До воріт притулюся зажурено,
перехожим дивлюся вслід.
Скільки мужу моєму випало
на військовій дорозі бід!
Розлучилися ми, попрощалися —
не могли розійтись ніяк.
Ось висить на стіні твій тигровий,
вкритий золотом сагайдак.
Дві стріли в оперенні білому...
Хоч і гостра кожна стріла,
Оселився павук між стрілами,
тоскна павоть їх повила.
Сагайдак той пилом вкривається,-
що робити я маю з ним,
Якщо муж мій уже не вернеться
з поля бою у рідний дім?
Я давно не можу дивитися
на дарунки твої без сліз,-
Ось лежать вони сивим попелом,
ось вже й вітер його розніс.
Коли Жовта ріка розіллється,
то загачують береги,
А назустріч вітру північному
важко поночі йти крізь сніги.