до своєї старої хати в горах
З очей моїх втомлених
ще не зітер я сльози?,
Ще пил на одежі чиновницькій
отьмарює взори.
Єдину стежину
обплутали пліті лози?,
У небі високому
сяють засніжені го?ри.
Вже листя опало,
гуде під ногами земля,
І хмари завмерли,
і вітер віщує негоду.
Бамбук молодий
піднімає зелене гілля,-
Дерева старі
погнили і попадали в воду.
Собака прибіг і загавкав,
напевно, з села.
Давно вже замшіли
Руїни моєї хатини.
З розбитої кухні
фазан полетів, як стріла.
Плач мавпи старої
нагадує голос дитини.
А птаство мовчить,
не щебече на голих гілках,
Звірюжки якісь
протоптали сліди біля хати.
Книжки розгортаю —
вже міль розплодилась в книжках,
Під ліжком моїм
завелися малі мишенята.
Слід жити по правді —
вся мудрість у цьому, вся сіль.
Про світ я замислююсь,
і про життя та людину.
Якщо доведеться
рушати мені і відціль,-
Я краще навіки
живий схоронюсь в домовину.