Гільдєнстерн
Я не вмію, принце.
Гамлет
Прошу вас.
Гільдєнстерн
Запевняю вас, що я не вмію.
Гамлет
Благаю.
Гільдєнстерн
Я навіть не знаю, куди пальці класти.
Гамлет
Це так само легко" як і брехати. Перебирайте пучками ці дірочки, дміть сюди ротом, і флейта заговорить най-красномовнішою музикою. Гляньте, оце клапани.
Гільдєнстерн
Та я з них не видобуду ніякісінької гармонії. Я тут не митець.
Гамлет
Ну от, ви мене зовсім за ніщо маєте! Ви збираєтесь грати на мені; вам здається, що ви знаєте мої клапани; вам хотілось би витиснути з мене голос моєї таємниці; вам хотілось би видобути з мене всі звуки від найнижчої моєї ноти до найвищої. А оцей невеличкий інструмент, у якому стільки музики і який має такий чудовий голос, ви не годні змусити говорити. Господи! Невже ви гадаєте, що на мені легше грати, ніж на цій дудочці? Зовіть мене яким хочете інструментом: ви зможете хіба що розладнати мене, але не заграти на мені.
Вертається Полоній.
Хай благословить вас господь, пане!
Полоній
Найясніший принце, королева бажає поговорити з вами, і негайно.
Гамлет
Бачите ви он ту хмарку, що так нагадує верблюда?
Полоній
Далебі, чисто як верблюд.
Гамлет
По-моєму, схоже на ласицю.
Полоній
Справді, спина точнісінько як у ласиці.
Гамлет
Або як у кита?[67]
Полоній
Достеменно як у кита.
Гамлет
То я зараз до матері прийду.
Вони так справді зведуть мене з глузду.
(До Полонія)
Я зараз прийду.
Полоній
Я так і скажу.
Гамлет
Легко сказати "зараз". Лишіть мене, друзі.
Виходять усі, крім Гамлета.
Настала вже пора відьомська ночі,
Зітхають цвинтарі, і пекло дише
Заразою на світ. Тепер я б міг
Напитись крові теплої й такого
Накоїти, що білий день здригнувся б,
Уставши вранці. Тс! Нас кличе мати.
Не зрадь природи, серце, не дозволь
Нероновій душі ввійти в ці груди.
Хай буду я жорстоким — та не звіром,
Хай ранить гостре слово — не кинджал,
Душа і мій язик хай лицемірять.
Хоч як слова покрають серце їй,
З'єднати, душе, з ділом їх не смій!
(Виходить)
СЦЕНА 3
Кімната в замку.
Входять король, Розенкранц та Гільденстерн.
Король
Він нас гнівить, та й небезпечно волю
Його шаленству дати. Приготуйтесь.
Я повноваження вам підпишу,
І в Англію відбуде з вами він.
Наш королівський сан не дозволяє
Терпіти щохвилини біля нас
Риск безуму.
Гільденстерн
Ми вирядимось миттю.
Святий, побожний клопіт — стерегти
Безпеку тих істот, які живуть
Лиш завдяки турботам короля.
[68]
Розенкранц
Адже з підданих кожен-повсякчас
Вживати має розум свій, аби
Себе від лиха берегти; тим паче
Той, на чиїм добробуті лежить
Життя мільйонів; тож кінець державця —
Не просто смерть; ні, наче вир, вона
На височенному шпилі гори.
До величезних спиць його прип'ято
Ще безліч пристроїв. Воно впаде —
І решту всіх також в глибоку прірву
Слідом потягне. Так одвіку всюди:
Король зітхне — застогнуть тяжко люди.
Король
Лаштуйтесь в подорож, прошу, хутчій;
Нам треба це неспутане страхіття
Узяти в пута.
Розенкранц і Гільденстерн
Ми поспішимо.
Розенкранц і Гільденстерн виходять. Входить Полоній.
Полоній
Мій пане, він до матері пішов.
За килимом сховаюсь, щоб підслухать.
Ручуся, що вона його приструнчить.
Та ви сказали, і сказали мудро,
Що син і мати однієї крові;
Отож слід іншому все те почути
І зважити. Прощайте, мій владарю;
Я, поки не спите, про все, що взнаю,
Вам оповім.
Король
Ми вдячні, друже, вам.
Полоній виходить.
Ядучий сморід злочину мого!
На нім прокляття перше й найдревніше —
Прокляття братовбивства! Не молюся,
Хоча душа моя молитви прагне.
Бажання — сильне, гріх — куди сильніший.
Мов спутаний обов'язком подвійним,
Вагаюся, до чого братись перш,
І нехтую те й те. Якби загусла
Вся братня кров на цій руці проклятій,
Невже б забракло в небесах дощу
її омити, щоб була як сніг?
[69]
На що б іще здалося милосердя,
Якби на світі не було гріха?
Хіба в молитві не подвійна влада:
Нас від падіння стерегти, а впалим
Надію дати? Отже, є надія.
Мій гріх минув. Та як же я молитву
Почну? "Прости мені огидне вбивство"?
Не ті слова, бо я ще досі маю
Все те, заради чого я вбивав:
І владу, й королеву, й трон. Чи ж можна
І розгрішитись, і спожити гріх?
На цім продажнім світі золотою
Рукою злочин відхиляє суд
І нечестиво надбаним багатством
Закон купує. Та вгорі не так.
Там не покривиш, там діла твої
Постануть в справжній суті, мусиш сам,
Лице в лице, віч-на-віч із виною,
їх свідчити. Як бути? Що робити?
Покаятись? Все може каяття.
Але ж я навіть каятись не годен!
О муко! Груди, що чорніші смерті!
0 душе, що в міцних тенетах б'єшся,
1 все намарне! Янголи, рятуйте!
Хоч спробуйте! Коліна вперті, гніться;
А ти, залізне серце, стань нарешті
М'яке й податливе, мов немовля!
Ще є надія.
(Відходить у глиб сцени й стає навколішки)
Входить Гамлет.
Гамлет
О слушний час, він саме на молитві.
Уб'ю його. І піде він на небо.
І я помщусь. Розважмо все як слід.
Злочинець батька вбив, а я за це,
Єдиний батьків син, того злочинця
На небо шлю.
Та це винагорода, а не помста.
Зненацька, без причастя, батько згинув,
Увесь в гріхах, як травень у цвіту.
Як стане він перед судом Всевишнім?
Ми, смертні, лиш догадуватись можем —
Йому нелегко там. Хіба помщусь,
Коли під час очищення душі
Убивцю вб'ю, готового в дорогу?
[70]
Ні!
У піхви, меч; на мить страшнішу жди.
Коли уп'ється він, чи буде в гніві,
Чи в кровозмісних втіхах на постелі,
У грі, в блюзнірстві чи за іншим ділом,
Далекий від спасіння,— ось тоді
Убий, щоб і зоглядітись не встиг він,
Щоб душу, кляту й чорну, ніби пекло,
У пекло він поніс... Ба, матір жде.
Твоя молитва смерть лиш відкладе.
(Виходить)
Король
(встаючи)
Слова, що без чуття в далеку путь
Я вирядив, до неба не дійдуть.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Кімната королеви.
Входять королева і Полоній.
Полоній
Він зараз прийде. Говоріть відверто.
Скажіть, що в жартах перебрав він міру,
Що тільки ваша милість заслоняє
Його від гніву. Я ж сховаюсь тут.
Не добирайте надто слів, прошу вас.
Гамлет
(за сценою)
Мати-королево!
Королева
Обіцяю, за мене не турбуйтесь. Я чую його ходу. Ховайтеся.
Полоній ховається за килим. Входить Гамлет.
Гамлет
Матусю, в чому річ?
Королева
Ти, сину мій, претяжко скривдив батька.
Гамлет
Ви, мамо, скривдили мойого батька.
Королева
Вгамуйся, досить цих блазенських слів.
Гамлет
Отямтесь, не вживайте грішних слів.
[71]
Королева
Що сталось, Гамлете?
Гамлет
А в чому річ?
Королева
Забули ви, хто я?
Гамлет
Ні, ось вам хрест!
Ви королева, діверю дружина
І —о, бодай не так! — мені ви мати.
Королева
Як так, то хай говорять інші з вами.
Гамлет
Ні, сядьте, сядьте; з місця ані руш,
Аж поки в дзеркалі, що я вам дам,
Себе розглянете й своє нутро.
Королева
Чого ти хочеш? Ти ж не вб'єш мене?
Ґвалт, ґвалт, рятуйте!
Полоній
(за килимом)
Гей, сюди, рятуйте!
Гамлет
(вихоплює меча)
Чи ба! Пацюк! Готовий, закладаюсь.
(Протинає килим)
Полоній
(за килимом)
Мене убито!
Королева
Що ти скоїв, леле!
Гамлет
Не знаю. Там стояв король?
Королева
О, що за навісний, кривавий вчинок!
Гамлет
Він менш лихий, ніж, вбивши короля,
За мужа взяти брата короля.
Королева
Убивши короля?
Гамлет
Так, паніматко, так.
(Піднімає килим і бачить Полонія)
Ти, жалюгідний, необачний дурню!
Прощай! Я цілив вище, ніж поцілив.
Прийми, що суджено тобі, й затям,
Що надто метушитись небезпечно.
Ви ж не ламайте рук. Не треба, сядьте.
Це я зламаю серце вам, якщо
Воно лише з крихкого матер'ялу
І не стужавіло ще так в нечесті,
Що вкрилось панцером проти чуття.
[72]
Королева
Що я вчинила, Що язик твій, сину,
Насмів сичати так?
Гамлет
Такий ваш вчинок,
Що він рум'янець скромності поганить,
Лукавством цноту зве; зриває рожу
З ясного чола чистого кохання
Й кладе тавро. Він обертає шлюбні
Обітниці на клятви картяра;
З обіцянок у вірності довічній
Виймає душу він і залишає
Пусті слова. Стидом палає небо.
Лице землі, засмучене тим вчинком,
Так спохмурніло, мов напередодні
Страшного суду.
Королева
Лихо, що за вчинок?
Слова твої — неначе грім жахний.
Гамлет
Погляньте-бо на цей портрет і цей.
Майстерні тут подоби двох братів.
Яка краса на цім виду, дивіться:
Волоссям Феб; чолом Юпітер сам;
Зір наче в Марса, владний та суворий;
Поставою швидкий Меркурій, щойно
Спустився він на гору небосяжну;
Сполука всіх чеснот в єдинім тілі,
Де кожний бог лишив свою печать,
Щоб світ пізнав достойний образ мужа.
То був ваш чоловік. Сюди погляньте:
Це єсть ваш чоловік; як ржавий колос,
Згубив він і здоровий. Де в вас очі?
Хіба міняють чисту полонину
На пашу у болоті? Де в вас очі?
Не звіть любов'ю це, бо в вашім віці
Шал крові вгамувавсь, примовк, ущух,
Скорився розсуду. А що за розсуд
Зміняв би те на це? Ви живете,
Тож маєте й чуття, але вони
В паралічу. Безумство так не схибить,
Не полонить чуттів настільки, щоб
Не збереглась здорова частка глузду,
Що вбачить тут різницю. Що за біс
Вас, наче в піжмурки, так заморочив?
Адже ні зір, ні дотик ваш, ні слух,
Ні нюх — ні жоден орган почуття,
Коли б він навіть хворий був, не міг би
[73]
В таку оману вас ввести,
О сором, де рум'янець твій? О пекло,
Якщо бунтуєш кості літній ланці,
То молодість палка хай чистоту,
Мов віск, розтопить на своїм огні.
Не сором, що потужний пал змагає.
Коли горить і лід, коли вже й розум
Свашкує хтивості.
Королева
О годі, сину!
Звернув мені ти очі в глиб душі:
У ній тепер я чорні плями бачу,
Яких нічим не вивести.
Гамлет
Як можна
В смердючій, заяложеній постелі,
В розпусті парячись, на купі гною
Милуючись, кохаючись...
Королева
О годі!..
Мені ножем слова ці крають уші.
Замовкни, Гамлете!
Гамлет
Убивця, гад!
Цей раб не варт пилюки, де ступав
Колишній ваш владар. На троні — блазень.
Це злодій кишеньковий, що поцупив
Державу й владу, а саму корону
В кишеню заховав!
Королева
О годі! Цить!
Гамлет
Король в блазенських клаптях...
Входить Привид.
Спаси мене і крилами повий,
Небесне воїнство!
(До Привида)
Чого ти хочеш, Блаженний образе?
Королева
Ой, збожеволів!
Гамлет
Ти млявість сина ганити прийшов,
Що він, марнуючи і час, і запал,
Не виконав ще грізного наказу?
Кажи!
Привид
Лише нагадую. З'явивсь для того,
Щоб нагострить твій замір затупілий.
[74]
Та глянь на матір: жах її побив.
Стань поруч з нею в боротьбі душевній.
Що слабше тіла, то уява дужча.
Промов до неї, Гамлете.
Гамлет
Що з вами?
Королева
Ой лихо, що з тобою?
Що ти, в порожняву втопивши зір,
Волаєш до безплотного певітря?
З твоїх очей глядить твій дух шалено,
І, ніби військо, збуджене на сполох,
Волосся на тобі, немов живе,
Ворушиться й встає.