ДІЙОВІ
ОСОБИ
Гауер, як хор
Антіох, цар антіохійський.
Перікл, цар гірський.
Гелікан
> тірські вельможі.
Ескан
Сімонід, цар пентаполіський.
Клеон, правитель Тарсу.
Лізімах, правитель Мітілени.
Церімон, ефеський вельможа.
Тальярд, антіохійський вельможа.
Філемон, Серімонів слуга.
Леонін, Діонізин слуга.
Маршал.
Звідник.
Чіп, його слуга.
Рибалки.
Моряки.
Пірати.
Антідхова дочка.
Діоніза, Клеонова дружина.
Таїса, Сімонідова дочка.
Маріна, дочка Перікла й Таїси.
Лікоріда, Марінина годівниця.
Звідниця.
Богиня Діана.
Зельможі, дами, лицарі, придворці, посланці.
Місце дії — узбережжя Егейського моря
і східне Середземномор'я.
ДІЯ ПЕРША
Входить Гауер.
Гауер Я, Гауер, із праху встав
І давню пісню розпочав —
У ветху плоть вернувся сам,
Щоб зір і слух потішить вам.
її співали на святки
І городяни, й селюки,
Читали панії й пани,
І вельми тішились вони.
І я людей уславлю нею лиш —
Et bonum quo antiquius, eo melius *.
Як вам, сини пізніших днів,
Чий жвавий розум довше зрів,
Мій вірш старечий до смаку,
То, втіху маючи таку,
Хотів би жити я й горіть,
Щоб, наче свічка, вам світить,
Антіохія — славне місто,
Цар Антіох його колись-то
У Сірії побудував —
Так я в старих книжках читав,-
Дивіться також
- Вільям Шекспір — Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова)
- Вільям Шекспір — Дванадцята ніч, або що заманеться
- Вільям Шекспір — Річард ІІІ (Річард Третій)
- Ще 63 твори →
Давно жона його, цариця,
Померла, бідна, і дочку
йому зоставила — таку
Веселу, пишну та вродливу,
Немовбито небесне диво.
І так він ту дочку любив,
Що сам на гріх її підбив.
Мерзенний він, гидка й вона;
Дитя звести — тяжка вина,
Та, ставши звичною для всіх,
Уже й не малася за гріх.
* благо чим старіше, тим краще (латин.).
І не один із владарів,
Як тільки ту красуню вздрів,
Закохувався в неї вмить
Ьсватав, як закон велить.
Щоб-женяхам нагнать страху,
Придумав штуку цар лиху:
Хто хоче шлюб із нею .взять,
Загадку мусить розгадать,
А ні, то голову складе.
Он гляньте, голови ті де!
(Показує на мертві голови)
Що буде далі, хай покаже вам,
Хто це зуміє краще, ніж я сам.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Антіохів палац.
Входять Антіох, Пер ікл і почет.
Антіох Тепер ти знаєш, юний тірський царю,
Який твій намір тяжко небезпечний.
Перікл Так, Антіоху, та чуття мої
Так славою царівни розпалились,
Що не боюсь я важити життям.
Антіох Гей, музики гучної!
Ведіть дочку мою у шлюбних шатах,
Мов для обіймів Зевса-громовержця.
Колись, у час Луціниної влади,
У час зачаття, їй сама природа
Прещедрий склала дар: конклав планет
На небі засідав, щоб, нам: на радість,
їй передать свої найкращі риси.
Входить Антіохова дочка.
Перікл Вона іде! На ній убір Весни,
Усі чесноти відкривають нам!
Лице — мов співів книжка, де читаєм
Самі утіхи дивні, бо жалі
Із нього стерті, й нетерплячий гнів
Не буде ввік'супутником її;
О ви, боги, що мужем сотворили
Мене, що серце налили жагою,
Жаданням скуштувать цього плода
Небесного — або життя віддати
У цій пригоді,— поможіть мені,
Своєму сину й вірному слузі,
Блаженство це безмежне осягти!
Антіох Перікле-царю!
Перікл ...Що хотів би стати
Тобі за сина, славний Антіоху.
Антіох Перед тобою — красна Гесперіда
Із золотим плодом, та небезпечним:
його дракони вбивчі стережуть.
її лице небесне спокушає
Тебе спізнати всі її принади,
Одначе їх ти мусиш заслужить
Або життям за погляд заплатить.
Вже не один славетний принц, як ти,
Жаданням знаджений на цю пригоду,
Засвідчує безмовними устами
Й блідим лицем, землею не прикритим:
Жахлива Купідонова війна,
Бо їх усіх поглинула вона.
"Спинися! — промовляють мертві лиця.-
Крізь смерті мур нікому не пробиться!"
Перікл Я вдячний, Антіоху, за науку:
Ти нагадав мені, що смертний я,
Що тіло це, як і вони, я мушу
Приготувать до того, що судилось.
Бо вигляд смерті — дзеркало для нас,
Що каже так: лиш на короткий час
Дається нам життя, на подих скорий.
Складу ж я заповіт, неначе хворий,
Що бачить небо й землю, та страждає,
Й земних утіх так палко не жадає,
Як перше. Тож заповідаю вам:
Живіть у мирі, в щасті й ви, й усі.
Скарби свої — землі заповідаю,
Бо з неї вийшли.
(До царівни)
А тобі, красуне,-
Весь чистий пломінь почуття мого.
Тепер, на смерть і на життя готовий,
Жду, Антіоху, вироку у слові.
АнтіоХ Зневажив раду... Що ж, тепер читай
Цю загадку — і розгадай чи згинь,
Як гинули усі перед тобою.
Дочка Антіоха Із женихів усіх — лише тобі,
Лише тобі удачі й щастя зичу!
Перікл Як смілий воїн, я приймаю виклик
І на пораду закликаю тільки
Свою відвагу й вірність.
(Читає загадку)
"Хоч не гадюка, не змія,
Та плоттю матері годуюсь я.
У батьку ніжність ту спіткала,
Яку у мужеві шукала.
Він батько, син, ласкавий муж,
Я мати, і жона, й дитя йому ж.
Як можуть тільки двоє це вмістити —
Вгадай, коли ти хочеш жити".
Пркущі ліки! О небесні зорі,
Що дивитесь на всі людські діла,
Мов тисячі очей! Чому, чому
Навік ви не сховаєтесь за хмари,
Як правда те, що я тут прочитав?
Прекрасна чаше, я тебе любив,
Не знаючи, яку мерзоту влив
У тебе хтось. Та нині вже чуття
Мої бунтують. Не людина той,
Хто, знаючи, що за дверима гріх,
Аби ввійти туди, відчинить їх.
Якби твоїх, чарівна скрипко, струн
Законно хтось торкнувся, то боги
Заслухались би музики тієї.
Та під таке цигикання негоже
Саме лиш пекло танцювати може.
Прощай, навіщо ти мені.
Антіох Не доторкайсь до неї: наш закон
Карає смертю за таке зухвальство.
Твій час минув. Або скажи розгадку,
Або почуй жахливий вирок свій.
Перікл Великий царю, слухати про гріх
Не люблять люди, хоч грішити люблять.
Мої слова дошкулили б тобі.
Хто має книгу всіх учинків царських,
Той краще хай не розгорта її;
Бо слово про нечестя — наче вітер,
Що очі запорошує, проте '
Назавжди не засліпить нечестивця,
Щоб той викривачеві не помстився.
Кріт риє землю, щоб узріло небо,
Який для неї гніт — нога людини;
Але його ж таки за це вбивають.
Цар визнає законом забаг свій;
Хто скаже Зевсу в очі: "Лиходій!"?
Сказав я досить; а тепер, гадаю,
Мені забути треба те, що знаю.
Всяк берегти свою оселю звик,
Тож голову мій береже язик.
Антіих
(убік)
Не вбереже! Усе він розгадав,
Та я схитрую... Юний тірський царю!
Твоя розгадка хибна, та, хоча
За нашою умовою я міг би
Життя негайно в тебе відібрать,-
Прекрасну парость царственого древа
Шануючи в тобі, постановлю
Інакше. Сорок днів тобі даю,
Аби ти встиг загадку розгадать,
Бо милий будеш ти мені як зять;
А доти ми гоститимем тебе,
Як личить нашій гідності й твоїй.
Виходять. Перікл лишається сам.
Перікл Ти ґречністю покрити хочеш гріх,
Та лицемірство може бути гарним
Лише на вигляд! Ох, коли це правда,
Що здогад хибний мій, тоді, звичайно,
Ти не такий лихий, щоб власну душу
Мерзенним кровозмісництвом сплямити;
Одначе хто ж ти, як не батько й син,
Коли дочку стискаєш ти в обіймах,
Які лиш мужеві, не батьку личать?
А материне ложе оскверняти —
Не те ж хіба, що плоть її з'їдати?
Так змії сік солодкий випивають
З квіток, самі ж отруту виділяють.
Прощай же, Антіоху! Той, хто може
Не червоніть від чорних діл своїх,
На все готов, щоб затаїти їх.
Дріхом ти не обмежишся одним,
Бо хіть і вбивство — як вогонь і дим.
Отрута й зрада-^ дві рук-и гріха,
Вони й щити, які ганьбу.прикриють.
Щоб не відняв життя мойого ти,
Від небезпеки спробую втекти.
(Виходить)
Входить А н т і о х.
Антіох Він розгадав загадку
І головою накладе за це,
Аби не розтрубив ганьби моєї,
Не розказав усім, що Антіох
В таке гидке нечестя вдався.
Умерти має він. На тім стою,
Бо смерть його врятує честь мою.
Гей, хто там є?
Входить Т а л ь я р д.
Тальярд Ви кликали, владарю?
Антіох Тальярде,
Ти мій слуга, і хочу я тобі
Довірити одне таємне діло.
За відданість — високий сан дістанеш.
Ось маєш золото, а ось отрута.
Ненавиджу я тірського царя,
Убий його і не питай за віщо.
Так хочу я. Ти згоден?
Тальярд Пане мій,
Я згоден.
Антіох Гаразд.
Входить посланець.
Відсапайся й скажи, чого спішив.
Гонець Владарю, цар Перікл утік,
(Виходить)
Антіох Коли хочеш жити, мерщій у погоню! І, як стріла,
пущена вправним лучником, ніколи не розминається з ціллю, так і
ти не вертайся без звістки, що цар Перікл неживий.
Тальярд Мій владарю, аби тільки Мені дістати його по-
стрілом, то я вже не схиблю. Тож прошийте, величносте, я йду.
Антіох Прощай, Тальярде!
Таяьярд виходить.
Поки він живий,
Не вернуться ні сон, ні спокій мій.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Палац Перікла в Тірі.
Входить Перікл із вельможами.
Перікл Лишіть мене.
Вельможі виходять.
Чому думки докучні
И сумний супутник, тьмяноока туга,
Такими невідчепними гістьми
У мене стали? Таж нема часини
Чи в день ясний, чи в тихомирну ніч,
Могилу всіх скорбот, коли я мав би
Жаданий спокій. Хоч усякі втіхи
Мене тут манять, я їх уникаю.
Хоч так далеко до Антіохії
І закороткі руки у загрози
Смертельної, та це мене не тішить,
І неприступні радощі для мене.
Бо настрій, що зродивсь із переляку,
Тривогою підживлюється потім,
Г страх від того, що лиш може статись,
Переростає у тяжку турботу
Про те, щоб відвернуть його. Отак
Могутній Антіох, супроти кого
Я заслабкий — бо він здійснити може
Все, що замислив,— думає, напевне,
Що я не змовчу, хоч мовчати клявся.
Казати марно про мою шанобу,
Як він підозрює в мені зневагу.
Щоб відвернуть неславу, він захоче
Заткнуть уста, знеславити спроможні.
Пошле він військо до моїх кордонів,
Жахливою загрозою обляже,
І та загроза мужність нашу вб'є.
І будуть переможені без бою
Мої підданці й скарані безвинно.
Про них турбота, а не жаль до'себе,-
Адже я тільки дерева вершина,
Що має захищать своє коріння,-
Тяжкою млістю й тіло, й душу тисне.
Що ж буде, як загроза та нависне?
Входять. Гелікан і всі Пер іклові вельможі.
1-й вельможа Хай тішиться священне серце ваше!
2-й вельможа Хай мир і спокій у душі панують,
Аж поки й вернетесь!
Гелікан Мовчіть, мовчіть, нехай промовить досвід!
Хто лестить владарям, той шкодить їм.
Бо лестощі — це міх, що роздимає
Гріхи: маленьку іскорку заслуги
Розпалюють вони в жерущий пломінь.
Зате догана смирна й шаноблива
Для них корисніша: вони ж бо люди
І помилятись можуть, як і всі.
Хто зичить вам душевного спокою,
Хто лестить, небезпечний той для вас.
Простіть, як є в словах моїх провина,
Чи вдарте. Ось, паду я на коліна.
(Стає навколішки)
Перікл Ідіть усі. Та в гавані догляньте,
Хто там прибув, які привіз товари,
Тоді вертайтесь.
Вельможі виходять.
Гелікане, ти
Мене збентежив. Що в мені ти бачиш?
Гелікан Мій грізний пане, бачу гнівний вид.
Перікл Коли такий страшний наш царський гнів,
Як твій язик посмів його збудити?
Гелікан Як сміють погляд зводити рослини
До неба, що дає поживу їм?
Перікл Я, цар, життя відняти можу в тебе —
Ти знаєш це.
Гелікан Я сам гострив сокиру,
Лиш рубоніть.
Перікл Ну, встань, прошу тебе.
Гелікан підводиться.
Сядь.