Розложистий Платане,
Та білина твоя в полоні, і ногй
Не випустять кайдани.
Гудюча тьма, в якій смирніє і блакить,
Твоє видіння ясне,
Прачорна мати все цю ногу тяготить,
Що, чиста, в твані в'язне.
Вітри не хтять твого мандрівного чола;
Земля кріпким уроком
Врекла, щоб тінь твоя ніколи не змогла
Й одним здобріти кроком!
Погонить сік лишень до осяйних щаблів
Красу твою тривалу;
Ростимеш, чистото, та не порвеш вузлів
Довічного привалу!
Відчуй навкруг живих, що пов'язала теж
Та гідра невтоленна:
Від сосен до тополь тут родичів знайдеш,
Від падуба до клена.
Мерці вчепились їх з-під низу, як мана,
Десь там між попелами,
Цвіт віється кудись, крилаті ж сімена
Кружляють над полями.
Трепета чиста, бук і граб-чотиридів
(Від роду удовіть їм!)
В закрите небо б'ють на тисячу ладів
Даремним весловіттям.
Всі нарізно живуть і журяться суспіль:
Отак і будем порізь?
Між біло-срібних ніг марніє ніжна щіль,
Емблематична прорізь.
У смерк, як душі їх, видихані ладом,
Пливуть до Афродіти,
Хай діва, палена незбагненим стидом,
Тут прийде посидіти.
І раптом кинеться, впокорено-бліда,
І прийме хвильну провість:
То плоть сьогоднішня у завтра загляда
Крізь млосну вечоровість...
А ти, що в золото занурюєш, у вир
Ці руки нетваринні
І вдень витворюєш фантоми тих зневір,
Що вирнуть у марінні,
Висока рясното, шуми собі, шуми,
Як подув трамонтани,
З-під злота видзвонить синь юної зими
Із арф твоїх, Платане,—
Стогни, не бійсь! Ячи!.. Звивайсь і розвивайсь
Гнучким древесним тілом,
Жалійсь, та не ламайсь, всім вихрам озивайсь,
Безладно налетілим!
Бичуйся!.. Рань себе, як мучень-маніяк,
Як флагелант затятий,
Змагайся з полум'ям, що не здола ніяк
Від факела відстати!
Щоб не загинув гімн відродженим пташкам,
Щоб скресла для надії
Листва знеможена круг стовбура, що сам
Про пломінь тільки мріє,—
Обрав я лиш тебе з-між паркових славут,
Хитавщо норовистий,
Ти, небом зучений, як на його салют
Із лука відповісти!
Хай люблячий поет — бо німфам він рідня,
Бо так йому скортіло —
Погладить, мовби клуб гордливий у Коня,
Твоє лискуче тіло!
— Ні,— одхитнув Платан.— Ні! — ще раз заяскрів
Владарною главою,
Що буря нею гра, зводителька вітрів,
Так само, як травою.
Переклад Миколи Лукаша