Переклад: Володимир П'янов
Найкраща в світі іграшка та, що зіткана із слів. Багата на вигадку розповідь завжди до душі дітям. Гарна казка може вгамувати дітвору, яка розпустувалася. Треба тільки сказати: "Хочете послухати казку?" — і малюки одразу залишають усі пустощі та іграшки.
Для Міцури, моєї донечки, будь-яка казка, яскраво розмальована її уявою, стає вартнішою за всі ляльки, а мого сина Баруцу мрія занесе далі, ніж може завезти найкраща машина.
Учора після вечері виникла казка про осла та його подругу кішку.
Довгі роки кішка доглядала осла, готувала йому їсти, і він жив собі, розкошуючи, мов лінтюх-панич, поки ні з того ні з сього, а може, просто від старості кішка захворіла…
Пов'язала вона хвору голову хустиною, лягла в ліжко і вкрилася розцяцькованою ковдрою. Подушка в неї з пуху, наволочка — з тонкого голландського полотна. А на наволочці вишиті ініціали кішки й вирізані ножицями метелики.
Кішка трохи кашляла та й бачила вже погано, навіть читати не могла, а окулярів у неї не було.
— Я тебе годувала багато років, — зітхнувши, сказала вона ослові. — Тепер твоя черга приносити все в дім. Адже друзі й брати повинні допомагати один одному…
Осел вийшов з дому, постояв трохи, але нічого путнього не придумав і побрів куди очі світять. Надворі він наткнувся на старого пастуха, який грав на сопілці своїм чарівним овечкам.
— Я бідний і нещасний, — сказав осел, — у мене хвора родина. А моя родина — це кішка.
— Не мели дурниць, — урвав його пастух, — і йди до овець, бо мій осел десь пропав.
— Не можу, мене жде кішка, я повинен принести їй їсти.
— Не сперечайся зі мною, а то битиму. Бачиш цього кия?
Осел поплентався за пастухом. Пастух погнав його разом з отарою на пасовище, поклавши ослові на спину своє майно.
Одного разу пастух заснув у лісі, коли ще й сонце не зайшло. Осел, побачивши це, відразу втік од нього й третього дня приплентався додому.
— Хіба так можна робити? — почала докоряти кішка. — Відтоді як ти пішов, у мене й ріски в роті не було.
— А ти подивися, що я тобі приніс.
І вони почали їсти й пити, бо в саквах на спині осла знайшли і сир, і мамалигу, і сало, і навіть два гарбузи, повні солодкого молока.
Вранці кішка, причісуючи перед шибкою в вікні, наче перед дзеркалом, пушок між вушками, раптом побачила, що на подвір'ї повно білих і чорних овець.
— Не лякайся, — заспокоїв її осел. — Це мої друзі. Вони житимуть у нас. Тепер у тебе всього буде вдосталь. Вівці постараються за мене, бо я ледачий і люблю спати по п'ятнадцять годин на добу. А зараз я познайомлю тебе ще з одним моїм другом, — вів далі осел. — Ось бачиш, він заглядає до нас у вікно. Це — пес Барбос.
— Але ж кішки й собаки — смертельні вороги, — нагадала кішка.
— Це все вигадки. Віднині він буде тобі братом, а ти йому сестрою.
І вирушили вони в дорогу всі разом — кішка, осел, пес і вівці.
Пес доїв овець, кішка торгувала на базарі сиром, готувала ряжанку й кисле молоко. Ночували вони в чистому полі й не боялися нікого: у Барбоса дуже гострі зуби.
А одного разу вони зустріли знаєте кого? В пустельному місці на пеньку сидів старий-старий дід. Той самий пастух.
— Ах ти, розбійнику! — закричав до осла. — Ти вкрав моїх овець!
— Хіба я вас крав? — спитав осел.
Овечки замахали головами: ні не крав.
— А добре вам було в мене? — знову спитав осел.
Усі вівці радісно замекали й застукотіли копитцями.
— Ось бачиш? — сказав осел. — Ти неправду кажеш.
— Дай мені їсти, — сказав дід. — Я дуже голодний.
— Засунь руку в торбу, що в мене на спині, й візьми, — відповів осел.
Пастух засунув руку, але одразу й відсмикнув. Його подряпала кішка, яка спала, пригрівшись, там.
— Ти не там шукав, — засміявся осел. — Пошукай у другій.
А в другій торбі пастуха вхопив за руку собака, якого він розбудив. Це була розплата за те, що пастух колись погано вчинив з ослом і хотів побити його києм.
Але пастух був уже старий, немічний, осел пожалів його й забрав з собою. Далі йшли вони всі разом і почали жити в дружбі, мирі та злагоді. Тепер кішка спить на кожусі пастуха, а Барбос гріється під боком у осла.
Тут казці кінець. А діти заснули, батьки беруть їх на руки й переносять на ліжечка.