Як незліченним квіточкам, яких не злічити,
І потворам, про яких краще не говорити,
Цей день має бути справжнім життям.
Як багато кажуть Нині Ніяк,
О, як багато забули як
Казати Я Є, а не я би
Вернувся в старі добрі часи.
Так по-статечному віддають шану
Тому, кому треба, тоді, коли гляне,
Як ті старигани, знай бурмочуть своє:
Про Їхнє і Наше, Його і Моє.
Так, ніби то їм судити про час,
Так, ніби він залежить від нас,
Ніби вони ненароком
Відмовились йти крок за кроком.
Не дивно, як багато гинуть з горя там,
Як багато гинуть на самоті.
Ніхто ще не радів і не вірив брехні,
Інші часи живуть іншим життям.
Переклад Олени Прохири