Механічний фіговий листок

Роберт Янг.

МЕХАНІЧНИЙ ФІГОВИЙ ЛИСТОК

Фантастичне оповідання

Переклад Віктора Часника

Автосукня стояла на постаменті у вітрині салону з продукцією фірми "Великий Джим". Напис під ним говорив:

"Ця чарівна нова модель "шевроле" — ваша всього за якихось 6499 доларів 99 центів! Щедра знижка, якщо ви залишите у нас свою нинішню сукню-автомобіль! На додачу отримуєте задарма капелюшок-шолом!"

Арабелла не думала натискати на гальма, але так вийшло.

Приголомшлива автосукня! У житті вона такої не бачила! І всього за якихось 6499 доларів 99 центів!

Сталося це у понеділок надвечір, коли весняні вулиці заповнили службовці, що поспішали додому, а в квітневому повітрі стояло невмовкаюче ревіння автомобільних сирен. Салон "Великого Джима" знаходився неподалік від кута та примикав до великого майданчика магазину авто суконь, що були у користуванні, обнесеного парканом, стилізованим під старовину. Будівля салону була побудована в американському колоніальному стилі, дещо порушеному величезною неоновою вивіскою, що палала на фасаді:

"Берні, представник "Великого Джима".

Почувши все наростаючий рев сирен, Арабелла нарешті зрозуміла, що заважає руху, і, прошмигнувши перед капотом старого, одягненого в червоногарячий "кадилак", з'їхала на бетонне узбіччя перед вітриною салону.

Поблизу сукня-автомобіль вже не здавалася настільки сліпучою, але тим не менше не можна було очей відвести від нього. Його елегантні бірюзові боки та блискучі грати радіатора горіли в косих променях заходу сонця.

Роздвоєний турнюр далеко видавався назад, як дві корми катамарану. Це була чарівна модель, яка відповідала навіть тим вимогам, які пред'являлися до нових виробів промисловості, і про купівлю її вартувало подумати. І все ж таки Арабелла не ризикнула б її придбати, якби не капелюшок-шолом.

Продавець (напевно, сам Берні) у бездоганному двоколірному "б'юїку" рушив з місця, коли вона вкотила у двері.

— До ваших послуг, мадам! — вимовив він чемно, але в його погляді, спрямованому на її вбрання через ідеально чисте вітрове скло, прозирала явна зневага.

Щоки Арабелли залила фарба сорому. Можливо, сукню і справді давно час змінити. Можливо, мама права, кажучи, що вона зовсім не стежить за своїми вбраннями...

— Сукня у вітрині... — сказала Арабелла. — А... а це вірно, що капелюшок-шолом дається безкоштовно?

— Абсолютно вірно. Бажаєте приміряти?

— Так.

Продавець розвернувся обличчям до двостулкових дверей в іншому кінці

кімнати.

— Говард! — покликав він. Негайно стулки двері розсунулися, і в кімнату в'їхав молодий чоловік у блакитному комбінезоні фасону "пікап".

— Так сер.

— Відбуксируйте сукню з вітрини в примірювальну та підберіть до неї на складі капелюшок-шолом.

Продавець повернувся до Арабелли.

— Він проводить вас, мадам!

Примірювальна кімната знаходилася відразу за двостулковими дверима, праворуч.

Молодий чоловік пригнав сукню, потім подався за капелюшком. Він нерішуче простягнув його Арабеллі і якось дивно на неї подивився. Здається, він хотів щось сказати, але роздумав і виїхав із примірювальної.

Арабелла замкнула двері і квапливо переодяглася. Оббивка-підкладка приємно холодила тіло. Вона одягла капелюшок-шолом і подивилася у велике тристулкове трюмо. У неї перехопило подих.

Спочатку її трохи бентежив роздвоєний турнюр (у сукнях, які вона носила, задня частина так не видавалася), але блискучі хромовані грати радіатора і повні крила зробили її фігуру невпізнанною. Ну а що стосується капелюшка-шолома, то, якби не дзеркало, вона би не повірила, що простий капелюшок, нехай навіть шолом, може так змінити зовнішність. Це була вже не втомлена дівчина, що заїхала до магазину після служби, тепер це була Клеопатра... Вірсавія... Прекрасна Олена!

Боязко виїхала вона з примірювальної. Щось схоже на благоговійний страх промайнуло в очах продавця.

— Ви зовсім не та дівчина, з якою я щойно розмовляв, — сказав він.

— Та сама, — підтвердила Арабелла.

— Відколи у нас з'явилася ця сукня, — продовжував продавець, — я мріяв про дівчину, яка буде варта його елегантності, його краси, його... його індивідуальності.

Він шанобливо закотив очі.

— Дякую тобі. Великий Джим, — сказав він, — за те, що ти послав цю дівчину до наших дверей.

Він опустив очі і глянув на притихлу Арабеллу.

— Хочете проїхатися?

— О так!

— Добре. Але лише довкола нашого кварталу. А я тим часом підготую

папери. Ні, — додав він поспішно, — це вас ні до чого не зобов'язує, але якщо ви вирішите його купити, все буде готове.

— А... а скільки ви дасте за мою стару сукню?

— Зараз подивимося. Ви його носили років зо два, чи не так? Гм... – Продавець на мить замислився. — Ми ось як вчинимо. Ви не з тих, хто носить одяг неакуратно, тому вам я зроблю дуже хорошу знижку — тисячу дві доларів. Добре?

— Ні... не дуже. ("Напевно, цілий рік доведеться обходитися без ленча...")

— Не забудьте, капелюшок-шолом ми даємо безкоштовно.

— Я знаю, але...

— Спробуйте покататися в ньому спочатку, а потім ми поговоримо, — сказав продавець. Він дістав із шафи знак, що свідчив, що машина належить магазину, та прикріпив його до задньої частини сукні. — Тепер все гаразд, — сказав він, відчиняючи двері. — А я тим часом займусь паперами.

Арабелла була така схвильована і збуджена, що, виїхавши на вулицю, трохи не врізалася в молоду людину, одягнену в білий спортивний костюм з відкидним верхом, але швидко опанувала себе і, щоб показати, як добре вона їздить (перше враження говорило про протилежне), обігнала його. Вона помітила, що він усміхнувся, і серце її радісно забилося. Саме сьогодні вранці у Арабелли було таке почуття, що з нею має статися щось дивовижне. На диво звичайний робочий день у конторі приглушив було це почуття, але тепер воно спалахнуло з новою силою.

Перед червоним світлом їй довелося зупинитися, і молодик виявився поряд.

— Привіт, — сказав він. — Яка на тобі шикарна сукня!

— Дякую.

— Я знаю чудовий кінотеатр. Поїхали сьогодні?

— Але ми навіть не знайомі! — сказала Арабелла.

— Мене звуть Гаррі Чотирьохколісний. Тепер ти знаєш мене. А я тебе ні.

— Арабелла. Арабела Радіатор... Але я вас не знаю.

— Це можна виправити. Ну то як, йдемо?

— Я...

— Де ти живеш?

— Макадам-плейс, шістсот одинадцять, — відповіла вона, не замислюючись.

— Я буду о восьмій.

— Я...

В цей час спалахнуло зелене світло, і не встигла Арабелла заперечити, як молодий чоловік зник. "О восьмій, — думала вона із завмиранням серця. – У 8:00..."

Тепер вона просто змушена купити цю сукню. Іншого виходу не було. Молодий чоловік бачив її в такій чудовій моделі, і що він подумає, якщо вона буде в старому розбовтаному ридвані, коли він заїде за нею? Вона повернулася до салону, підписала папери та поїхала додому.

Батько витріщив на неї очі через вітрове скло свого триколірного "Кортеза", коли вона в'їхала в гараж і зупинилася біля обіднього столу.

— Ну, — сказав він, — нарешті ти не витримала і купила собі нове плаття; Сукню!

— Прекрасно! — сказала мама, яка була небайдужа до кузовів типу "універсал" і майже ніколи не змінювала цього крою. — А я вже думала, ти ніколи не зрозумієш, що живеш у двадцять першому столітті, а у двадцять першому столітті дівчині треба вміти одягатися так, щоб тебе помітили.

— Я... мені тільки двадцять сім, — сказала Арабелла. — В моєму віці багато дівчат ще незаміжні.

— Якщо вони одягнені абияк, — ущипливо сказала мама.

— Ніхто з вас так і не сказав, подобається вам сукня чи ні, — зауважила Арабелла.

– Мені дуже подобається, – сказав тато.

— Хтось тебе неодмінно помітить, — сказала мама.

– Вже помітили.

– Ну! — Зраділа мама.

— Нарешті, — сказав тато.

— О восьмій він заїде за мною.

— Заради бога, не кажи йому, що читаєш книжки, — сказала мама.

— Добре. Я… більше не читаю.

— І свої радикальні ідеї теж тримай при собі, — сказав тато. – Щодо людей, які одягаються в сукні-автомобілі, тому що соромляться тіла, яке їм дав бог.

— Але, тату, ти ж знаєш, що я давно так не говорю. З тих пір... з того часу як...

З різдвяної вечірки, подумала вона, відколи містер Карбюратор поплескав її по заду і сказав, коли вона його відштовхнула: "Повзи назад у свою історію, ти, книжковий черв'як. Нема чого тобі робити в нашому віці!"

— Дуже давно не говорю, — невпевнено закінчила вона.

Гаррі Чотирьохколісний з'явився рівно о восьмій, і вона поспішила йому назустріч. Вони котили пліч-о-пліч, звернули на Асфальтовий бульвар і виїхали з міста. Ніч була чудова – весна ще не зовсім прогнала зиму, яка пофарбувала сріблястою фарбою, що переливається, горбатий місяць і начистила до блиску мерехтливі зірки.

Майданчик перед екраном був повний, але вони знайшли два містечка позаду, неподалік узлісся, де ріс чагарник. Вони стояли поруч так близько, що їхні крила майже стикалися, і незабаром вона відчула, як Гарріна рука спершу лягла їй на колесо, а потім обережно перемістилася вище, на талію, якраз над роздвоєним турнюром. Вона хотіла було від'їхати, але, згадавши слова містера Карбюратора, закусила губу і спробувала зосередитись на фільмі.

У ньому розповідалося про колишнього фабриканта вермішелі, який жив у гаражі-пансіонаті. Мав дві невдячні дочки. Він обожнював бруківку, якою вони їздили, і, робив усе, щоб вони купалися в розкоші. Тому йому доводилося відмовляти собі у всьому, крім самого необхідного. Він жив у найбіднішому кутку гаража, а одягався в уживані автомобілі, таке ганчір'я, що місце їм було тільки на звалищі. Дочки його, навпаки, жили в найкомфортніших гаражах і одягалися в найдорожчі автосукні. У тому ж пансіонаті жив студент, майбутній інженер на прізвище Растиньяк, і весь сюжет ґрунтувався на його спробах проникнути у вище суспільство та в ході справи набути майно. Спочатку він обманним шляхом вивуджує у сестри гроші, щоб екіпірувати себе новим кабріолетом моделі "Вашингтон", і через багату кузину домагається запрошення на вечір, який влаштовує дочка якогось продавця. Там він знайомиться з однією з дочок колишнього фабриканта вермішелі та...

Незважаючи на всі свої старання, Арабелла ніяк не могла зосередитись. Рука Гаррі Чотирьохколісного перекочувала з талії на фари і почала вивчати їхню конфігурацію. Арабелла спробувала розслабити м'язи, але відчула, що натомість вони напружуються ще більше, і почула свій здавлений голос:

— Не треба, ну, будь ласка!

Гаррі рука опустилася.

— У такому разі після кіно?

Це була лазівка, і вона кинулась у неї.

– Після кіно, – погодилася вона.

– Я знаю містечко на пагорбах.

— О'кей, — почула вона свій зляканий голос.

Арабелла здригнулася і поправила зрушені фари.