Жовтаве сонце, мов перлини,
На все вечірньої години
Проміння бризкає із жмень.
Серед злиденної майстерні
Схилилась, згорблена, вона.
Але веселка чарівна
їй навіває сни химерні.
Встають в уяві їй дива,
Коли все сяє дощовими
З небес проміннями ясними,
І швачка пісеньку співа.
Співа про далі безбережні,
Про золоті майбутні дні...
І сяють очі неземні,
У мрії вірячи бентежні.
І вірить дівчина проста
У щастя, у красу, у світло,
Немов життя її розквітло,—
І посміхаються уста.
Така довірлива, сп'яніла,
Співаючи пісень старих,
Вона у родичів своїх
Побуть надвечір захотіла.
Але у веселковім сні
Вони далекими здаються.
Вона самотня,— тільки ллються
В душі струмочками пісні.
І, дивлячись у неможливе,
Вона до праці знов стає,—
Та мрійниця-сновія п'є
Знов хвилі музики манливі.
Переклад Миколи Терещенка