Одна рука сяйливо рветься в лет,
А друга вглиб пірна, у забуття.
Між ними плоть тримає паритет,
Стримить у простір і пливе крізь час,
Й за ростом гнеться, мовби очерет.
Як з вітром борикається не раз,
Так і в пітьму звивається вужем,
До росту й мандрів спрагла повсякчас.
О дерево, ти – міст між ніччю й днем.
Летиш в блакить ти на однім крилі.
Для притчі ти придумане Творцем.
Як жив би я без втіхи на землі?
І як би зносив втіху без тривог,
Коли б її не тлумили жалі?
Я – міст між полюсами: звір і бог?
Переклад П. Рихло