Панмонголізм! Хоч назва дика,
Та пестить мені слух вона.
Володимир Соловйов
Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.
Потуга наша — незборима!
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми, —
З розкосими й захланними очима!
Що нам година, те віки — для вас!
Ми, як послужливі холопи,
Тримали щит між двох ворожих рас —
Монголів та Європи!
Віками вашого ковадла дзвін
Заглушував громи лавини,
Вам казкою страшною був загин
І Лісабона, і Мессіни*!
Ви сотні літ дивилися на Схід,
Перлини наші зором жерли,
Чекали, глумлячись, коли — в похід,
Коли гармат наставить жерла!
Ось — день прийшов! Б'є крилами біда,
Та наступає час потали,
І, може, там ростиме лобода,
Де ваші Пестуми** стояли!
Старий премудрий світе! Доки в гріб
Не впав ти від нудьги й достатку,
Спинися перед Сфінксом, як Едіп,
І древню розгадай загадку!..
Росія — Сфінкс. Печальна, і ясна,
І чорною залита кров'ю,
Вдивляється, вдивляється вона
В твій вид — з ненавистю й любов'ю!
А так любить, як любить наша кров,
Ніхто вже з вас давно не любить!
Дивіться також
- Олександр Блок — Шукаю звістки, чекаю зову...
- Олександр Блок — Росія
- Олександр Блок — Солов'їний сад
- Ще 26 творів →
Котра і спалює, і губить!
Ми любим все — студених чисел струм.
І дар видінь в душі натхненній.
Нам ясне все — і галльський гострий ум,
І хмурявий німецький геній...
Ми знаєм все — паризьких вулиць жах,
Венеціанські прохолоди.
І пахощі в цитринових лісах,
І Кельна піднебесні зводи...
Ми любим плоть — її засмагу, й смак.
І плоті млосний, смертний запах...
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
Ми звикли за вуздечку на скаку
Ловити лошаків огнистих,
Ламати коням спину їх важку...
Рабинь смиряти норовистих...
Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч
Війни жахної, в мир — з прокляття!
Допоки ще не пізно — в піхви меч,
Товариші! Ми станем — браття!
А якщо ні — чекайте горя й мсти!
І нам доступне віроломство!
В тисячоліттях буде вас клясти
Сумне, знекровлене потомство!
Ми широко в могутньому строю
Розступимось у хащу дику
Перед Європою! Ми вам свою
Покажем азіатську пику!
Ідіть усі, ідіть аж за Урал!
Ми звільнюємо поле бою
Моторів, де скрегоче інтеграл,
З монгольських дикунів ордою!
Ми вам не щит! І вже в найважчу мить
За вас не станем, як опока.
Подивимся, як смертний бій кипить,
Щілиною вузького ока!
Не рушимось, як буде лютий гун
Мерців обшукувати ласо,
Пекти із білих бранців м'ясо!..
Отямся, ветхий світе! Глянь — вперед!
І вслухайся в поганську ліру! —
Вона востаннє кличе на бенкет,
На братню учту праці й миру!
-------------------
* Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.
** Давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.
Перекладач: Д. Павличко
Олександр Блок
Скіфи у перекладі Віктора Грабовського
Перекладач: Віктор Грабовський
Джерело: З газети: "Літературна Україна" 24 листопада 2005 року
Панмонголізм! Хоч слово й дике,
Та тішить мені слух воно.
Володимир Соловйов
Мільйони — вас. Нас — тьми і тьми, і тьми.
А спробуйте, зітніться з нами!
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми,
З розкосими й захланними очами.
Віки — для вас, годинонька — для нас.
Ми, ніби праведні холопи,
Держали щит поміж ворожих рас
Монголів і Європи!
Віки, віки кувавсь ваш чорний шал
І заглушав громів лавини,
Мов байка дика був для вас провал
І Лісабона, Мессіни!
Ви сотні літ на Схід кровили шлях,
Втішались нашими скарбами,
Вичікуючи з глумом у серцях,
Щоб край наш зародив гробами!
Що ж — час настав. Розкрилилась біда,
Віщуючи добу безчесну.
Цей день прийде! В його слідах
Всі ваші Пестуми пощезнуть!
О ветхий світе! Доки ти не згиб,
Допоки нудишся без гадки.
Прислухайся, премудрий, мов Едип,
До Сфінкса і його загадки!
Росія — Сфінкс. У радощах, журбі
Чи чорною залита кров'ю,
Вона зорить, зорить увіч тобі
Зі зненавистю із любов'ю!
Любити ж так, як любить наша кров,
Ніхто з вас вже давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
Котра і спалює, і губить!
Ми любим все — холодних чисел жар
І дар божистого натхнення.
Втямки нам все — і гострий галльський жарт,
І смерковий германський геній.
Ми знаєм все — паризьких вулиць чад
І венеційські виногради,
Гаїв далеких щемний аромат
І Кельна вдушливі громади...
Ми любим плоть — на колір і на смак,
Її нудотний, смертний запах...
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
Ми звикли жеребцям, що, мов хорти,
Дичавіють в степах росистих,
Ламати на скаку важкі хребти
Й рабинь скоряти норовистих...
Прийдіть до нас! Із вогняних хуртеч
Воскресне хай війні прокляття!
Покіль не пізно — в піхви древній меч,
Товариші! Ми станем — браття!
А якщо ні — не ждіть ясного дня,
Бо й нам доступне віроломство!
Віки, віки — клястиме вас до пня
Нездале, хирляве потомство.
Ми — врізнобіч, по нетрях, в слушний час
Перед Європи гожим ликом
Розступимось! І вздрієте ви враз
Азійську нашу хитру пику!
Ходіть мерщій! Прошкуйте на Урал!
Ми відступаєм поле бою
Премудрості, закутій в інтеграл,
З монголів дикою ордою!
Та відтепер — ми вам уже не щит,
Самі кривавтеся боями!
Ми ж тільки здалеку на смертний спит
Вузькими зиркнемо очами.
Не зробимо й півкроку, коли враг
Роздягне ваші трупи в шанцях,
Міста сплюндрує і на пожарах,
Як м'ясо, смажитиме бранців!..
О, світе ветхий! Стямся хоч на мент!
На учту, де братерство, праця й віра,
Востаннє — на святий бенкет —
Нас варварська скликає ліра!