Почну з того, що в неї були найкращі в світі чорні очі — чорні, як гагат, як смола, як спіла ожина, не дуже великі, але з відкритим і в своїй темноті ясним, чистим поглядом, під тонкими бровами, правильний обрис яких не мав нічого спільного з косметикою, так само, як і помірна червінь ніжних уст. У зовнішньому вигляді цієї дівчини не було нічого штучного, підведеного, підмальованого. Приємна природність і доцільність, з якою її темно-каштанові коси, полишаючи вуха відкритими, були зачесані з тендітних скронь назад і зібрані на потилиці у важкий вузол, прозирала і в її руках — тямущих, гарних руках, не таких уже й маленьких, але делікатних і тонкокостих, біля зап'ястків скромно обтягнених манжетами білої шовкової блузки. Так само скромно гладенький комірець облягав шию, що витикалася з нього, струнка і кругла, як колона, справді немов вирізьблена, увінчана чарівно загостреним овалом обличчя кольору слонової кістки, з тендітним, гарної форми носиком, що особливо впадав в око своїми тремтливими, ледь заокругленими ніздрями. Вона рідко всміхалася, а ще рідше сміялась, але як це траплялося, на її чистих, немов прозорих, скронях щоразу зворушливо проступали жилки, а губи відтуляли рядок білих, блискучих, рівних зубів.
Зрозуміло, що я старанно й любовно відтворюю образ жінки, з якою Адріан короткий час хотів одружитися. Я також уперше вгледів Марі в тій білій святковій блузці, що гарно і, звичайно, не зовсім випадково відтінювала її темні очі, брови й коси, але потім переважно бачив її в простому буденному чи дорожному вбранні з темної шотландської вовни, з лакованим паском і перламутровими ґудзиками, яке, мабуть, ще більше личило їй, — а часом і в робочому халаті до колін, одягненому поверх нього, в якому вона орудувала чорними й кольоровими олівцями біля креслярської дошки. Бо Марі була художницею — про це Адріанові наперед повідомила пані Райф, — робила для малих паризьких оперних та опереткових театрів, таких, як "Gai té Lyrique" [273] чи старовинний "Théàtre du Trianon" [274], ескізи костюмів, декорацій та мізансцен, за якими потім працювали кравці й декоратори. Такий був фах цієї дівчини родом з Ніона на Женевському озері, що жила зі своєю тіткою Ізабо в маленькому помешканні на Іль-де-Парі. Але слава про її працьовитість, винахідливість, глибоке знання історії костюма й тонкий смак поширювалася все далі, і Марі не тільки прибула до Цюріха у своїх фахових справах, а й за вечерею розповіла своєму сусідові праворуч, що через кілька тижнів поїде до Мюнхена, щоб віддати тамтешньому театрові ескізи для вистави сучасної стилізованої комедії.
Адріан ділив свою увагу між нею і господинею дому, а стомлений, проте щасливий Руді, що сидів напроти, розважав добродушну "тітоньку", яка аж плакала зі сміху й раз по раз нахиляла через стіл до небоги мокре обличчя, щоб, захлинаючись, переповісти їй найкращі, на її думку, жарти свого сусіда. Марі привітно кивала тітці головою, явно рада, що тій так весело, і погляд її вдячно, схвально зупинявся на тому, хто веселив стару даму і, видно, хотів, щоб їй ще не раз кортіло переповісти його жарти. Адріанові, у відповідь на його запитання, Годо розповідала про свою працю в Парижі, про нові спектаклі французького балету й опери, про які він мало що знав, про твори Пуленка, Оріка й Ріеті303. Вони жваво розмовляли про "Дафніса і Хлою"304 Равеля й "Jeux"305 Дебюссі, про музику Скарлатті306 й "Веселих жінок" Гольдоні, про "Таємний шлюб" Чімарози307 й "Погане виховання" Шабріє. До кількох із цих вистав Марі робила ескізи й тепер накреслила олівцем на меню декотрі зі своїх сценічних розв'язань. Саула Фітельберга вона добре знала — ще б пак! На згадку про нього зуби її блиснули у веселій усмішці, а на скронях зворушливо проступили жилки. Вона вільно розмовляла німецькою мовою, з легеньким, приємним чужинецьким акцентом; голос у неї був теплого, чарівного тембру, співучий голос, безперечно, добрий "матеріал", — скажу точніше: за своєю тональністю і забарвленням він не тільки нагадував голос Ельсбет Леверкюн, а часом справді здавалося, що це говорить Адріанова мати, а не Марі.
Коли товариство складається десь із п'ятнадцяти осіб, як це, то воно, вставши з-за столу, звичайно розбивається на групи й розмовляє вже з іншими людьми. Після вечері Адріан навряд чи перекинувся хоча б словом із Марі Годо. Панове Захер, Андрее і Шу, а також Жанетта Шойрль втягли його в довгу розмову про новини музичного життя Цюріха й Мюнхена, а тим часом паризькі дами з оперними співаками, господарями і Швердтфегером сиділи біля столу, заставленого коштовною севрською порцеляною, і вражено дивилися, як старий пан Райф пив чашку за чашкою міцну каву, по-швейцарському грунтовно пояснивши, що йому порадив так лікар для зміцнення серця і проти безсоння. Троє гостей, що зупинилися в Райфів, випровадивши решту, відразу розійшлися по своїх кімнатах. Мадмуазель Годо з тіткою мала ще кілька днів прожити в Цюріху, в готелі "Eden au Lac" [275]. Коли Швердтфегер, що другого ранку повертався з Адріаном до Мюнхена, прощаючись з дамами, дуже жваво висловив надію знов зустрітися там із ними, Марі хвильку почекала, поки почула те саме й від Адріана, і аж тоді привітно дала згоду.
Минули вже перші місяці 1925 року, коли я прочитав у газеті, що принадна цюріхська сусідка мого приятеля за столом у Райфів прибула до нашої столиці й зупинилася зі своєю тіткою — не випадково, бо Адріан казав мені, що дав їй цю адресу, — в тому ж швабінзькому пансіоні "Гізелла", в якому він сам прожив кілька днів після повернення з Італії. Театр, щоб підсилити зацікавлення публіки майбутньою прем'єрою, опублікував це повідомлення, і воно відразу ж підтвердилось надісланим нам запрошенням Шлагінгауфенів провести в них суботній вечір разом із відомою театральною художницею.
Не можу передати, з яким напруженням я чекав того вечора. Очікування, цікавість, радість, збентеження разом переповнювали мою душу, і я аж тремтів з хвилювання. Чому? Не тому — чи не тільки тому, — що Адріан, коли повернувся з гастрольної подорожі до Цюріха, між іншим розповів мені про своє знайомство з Марі й кількома словами описав її, мимохідь зауваживши, що голос у неї схожий на голос його матері; це зразу насторожило мене. Правда, опис той не був захоплений, навпаки: він говорив спокійно, наче між іншим, з байдужим виразом обличчя, дивлячись не на мене, а кудись убік. Але я бачив: знайомство справило на нього враження, бачив хоча б із того, що він запам'ятав ім'я і прізвище дівчини, — а я вже казав, що в більшому товаристві він рідко знав ім'я того, з ким розмовляв, — і його розповідь явно виходила за рамки простої згадки про випадкову зустріч.
Але до цього додалося й ще одне, від чого моє серце забилося дужче, сповнене радості й подиву. А саме, під час моїх наступних відвідин Пфайферінга Адріан побіжно висловив кілька зауважень десь такого змісту: мабуть, він уже засидівся на одному місці, може, в його житті стануться якісь зміни, принаймні йому набридла самота, негоже цілий вік жити відлюдьком, щось треба робити і т. д. — одне слово, зауважень, з яких я міг тільки зробити висновок, що він надумав одружитися. Я набрався відваги й запитав, чи ці натяки не пов'язані часом із його випадковим знайомством під час перебування в Цюріху, і він відповів:
— Хто тобі не дає снувати різні здогади? А втім, не в цій кімнаті про таке розмовляти. Якщо я не помиляюся, ти колись повідомив мене про таке в нас на Сіонській горі. Нам треба для такої розмови піднятися на Римську гору.
Уявіть собі, який я був спантеличений!
— Любий мій, — сказав я, — яка несподівана, дивовижна новина!
Він спробував охолодити мене. Мовляв, саме життя підказує, що не можна пропускати нагоди, адже йому скоро мине сорок. Я вирішив більше нічого не питати, а почекати, що буде далі. В душі я радів і не приховував цього перед собою, бо сподівався, що цей намір Адріана покладе край його химерному зв'язкові зі Швердтфегером, і мені хотілося вбачати в цьому крокові свідомо вибраний засіб. Як до цього поставиться сам скрипаль і свистун, було справою другорядною і не хвилювало мене, адже він досяг мети свого хлоп'ячого шанолюбства, скрипковий концерт для нього був написаний. Після свого тріумфу, думав собі я, він і сам буде ладен посісти в житті Адріана Леверкюна місце, яке йому більше личить. Мені лише не давала спокою дивна манера мого приятеля говорити про свій намір так, наче здійснення його залежало тільки від нього й дівчину навіть не треба було питати, згодна вона чи ні. Я був готовий скласти хвалу самовпевненості, яка вірить, що їй досить тільки вибрати, тільки оголосити про свій вибір. А все ж таки в моє серце закрадався страх: наївність тієї віри здавалася мені виявом самоти й відчуженості, які ніколи не полишали його, і в мене мимоволі з'явився сумнів, чи цей чоловік створений для того, щоб викликати любов у жінок. А подумавши так, я навіть почав сумніватися, що він сам вірить у таку можливість. Я насилу поборов у собі відчуття, що Адріан тільки прикидається таким упевненим у своєму успіхові. Чи обраниця мала хоч якесь уявлення про його думки й наміри щодо неї, лишалося нез'ясованим.
Нез'ясованим воно лишилося для мене й після вечора на Брінерштрасе, де я познайомився з Марі Годо. Що вона мені дуже сподобалася, видно з того, як я щойно описував її. Мене приваблювала не тільки лагідна темрява її погляду, про яку так яскраво розповідав Адріан, її чарівна усмішка й мелодійний голос, а й привітна, розумна стриманість її вдачі, ділова, навіть гостра рішучість самостійної, трудящої жінки, яка набагато перевищує манірне турчання різних там кімнатних лялечок. Думка про те, що вона стане Адріановою супутницею життя, сповнювала мене щастям, і я вже, здавалося, починав розуміти почуття, які вона в нього викликала. Може, в її особі, в образі поважної, привітної жінки, до нього наблизився "світ", якого він у своїй самотині лякався, — також і те, що можна було назвати "світом" з погляду артистично-музичного, все не німецьке, — наблизився, будячи в його душі довіру, обіцяючи доповнити його собою, закликаючи до об'єднання? Може, він любив той світ, живучи у своєму власному світі ораторій, музичної теології і математичної магії цифр? Те, що цих двоє людей перебували разом тут, у тому самому приміщенні, хвилювало мене і сповнювало надії, хоч я майже не бачив, щоб вони розмовляли одне з одним.