Проте довго думати вам нема коли. Здалеку чути шум і ревіння звіра, що з страшною силою наближається десь у темряві. Ось він виривається з глибокої темної безодні, і ви вже бачите перед собою дивного велетенського звіра з страхітливими великими електричними очима. Він витягується перед вами, гадю-читься, як легендарний змій, ковзаючи по блискучих рейках. Наче чорти, вискакують кондуктори й вигукують назву станції. Чути гуркіт дверей, а тоді висипають сотні, може, й тисячі людей — один потік виливається, другий потік вливається — і це все відбувається нишком-тишком, без паніки і менше ніж за півхвилини, бо немає часу — всі поспішають!
У тому самому потоці, що поспішав усередину, був також наш герой Рафалеско, який став уже однією ногою у вагоні, але раптом перед його очима разом з пасажирами, що виходили, майнула знайома низенька постать з маленьким зім'ятим капелюхом на голові. Здається, Му-равчик? І Рафалеско не зайшов до вагона.
Побачивши Рафалеска, Муравчик теж зупинився ошелешений. Він не сподівався, що зустрінеться з Рафалес-ком тут саме тоді, коли дізнався від Брайночки Козак про речі, яких раніше не знав.
Ще сидячи в ресторані Шолома, наш Муравчик продумав цілий план, як найкраще використати чудернацьке становище, в якому опинився його новий друг Рафалеско аж з трьома нареченими: примадонною Швальб, Розою
Співак і Златкою Гольцман. "Щодо перших двох наречених,— думав собі Муравчик,— то немає сумніву, що, згідно з усім почутим від Брайночки Козак, Рафалеско з примадонною Швальб, бог дасть, швидко розплюється. Бо ж треба бути цілковитим йолопом, віслюком, щоб проміняти таке золоте яблучко, як Роза Співак, що її слава лунає по всьому світі, на якусь львівську покоївку — теперішню примадонну єврейського театру. Щоправда, в них були заручини. Але що з того? Насипте йому солі на хвіст і позивайте до рабина. Актор, та ще єврейський, не лякається таких речей. Мало є в нас акторів, які мають не тільки трьох наречених, а таки трьох жінок. Моя, твоя, ще й третя спільна?.. Отаке буває! Та то все пусте! Лишається тільки наречена номер три: Златка з немовлям. І в цьому вся заковика. Тут треба добре поживитися". Тільки не будь, Шолом-Меїр, віслюком і знай: якщо прогавиш цю щасливу нагоду, яку підкинув тобі господь бог у Нью-Йорку, тобі доведеться до смерті жувати солому, а не діло робити...
Так міркував сам собі Муравчик, зустрівшись раптом з Рафалеском тут, під землею. Але він приховав глибоко в серці свою радість, набрав байдужого вигляду і по-про-стецькому промовив до Рафалеска:
— Коли такий птах, як ви, їде під землею, що ж тоді робити нам, простим людям із Злидарівки?
Розділ 76 ОТ ТАК АМЕРИКА!
Якщо Муравчик визнав за краще приховати від Рафалеска свою радість, Рафалеско виказав одверто Мурав-чикові своє задоволення й радість з приводу того, що зустрів тут свого нового знайомого.
— Хелло! Хау ду ю ду? 2 — вигукнув радісно Рафалеско на американський манір і простяг Муравчику руку.— Добре, що я вас зустрів. Сам бог вас привів сюди. Ви мені дуже потрібні.
— Про мене, будь ласка, я готовий! — сказав Муравчик удавано байдужим тоном.— Куди ми підемо, приміром, цікаво знати?
— Нікуди,— сказав Рафалеско, шукаючи поглядом місце, де можна було б присісти.— Тут трошки поговоримо.
— Тут-таки, під землею?
— Тут-таки, під землею.
— Гаразд! Коли вам любо, то й мені приємно.
Обидва сіли на лаву і незабаром між ними зав'язалася
розмова. Розмовляв, власне, Рафалеско, а Шолом-Меїр Муравчик дивився йому уважно в очі й притакував головою. Дивну силу мав у собі цей Муравчик. Ні з ким ви не заприятелюєте так швидко, як з ним. І нікому не довірите все потаємне, що зберігаєте в душі. Рафалеско принаймні почував себе з ним набагато ближче, ніж з братом. Крім того, в Муравчика ще одна перевага: йому не доводиться багато пояснювати. Слова абсолютно зайві. Він дивиться на вас своїми хитрющими очима і вгадує, що у вас робиться на душі, схоплює на льоту те, що хочете сказати. Просто насолода мати справу з такою людиною.
— Вам не треба класти мені пальця в рота,— бубонів Муравчик хрипким голосом Рафалескові на вухо.— Вірте мені, я розумію все якнайкраще. Я вам скажу, якщо хочете почути одверту правду: треба стерегтися лихого ока, трапляється часом, що наш брат, грішна душа, вскочить у халепу, дівчина — це велика спокуса, а часом буваєш зовсім безневинним, трапляється, поплутає нечиста сила, а ти будь пророком і здогадайся, що появиться немовля. А потім, як то кажуть, не здихаєшся лиха... Насправді це діло вам обом не підходить. Гадаєте, що вона цього не розуміє? Вона це розуміє краще за вас, щоб я так мав стільки радості й утіхи.
Почувши ці слова, наш герой ожив. Наче важкий камінь скотився з його серця! Він побачив, що всі його передмови, пробачення й виправдовування були зовсім зайві. Муравчик не тільки не виявляв опору, не тільки не заступався за кривду бідолашної Златки, а, навпаки, за його словами виходило, що Златка сама не дуже допоминається весілля. Щоб ще більше заспокоїти нашого героя, Муравчик сказав:
— Звідки, вважаєте ви, їду я тепер? Таки звідти. Хотів переказати їй ваші слова, як ви мені доручили, а вона в сльози: "Яка я,— каже,— рівня йому? Він,— каже,— став великою людиною, навіщо ж мені весь час думати,
що я йому нав'язалася, напросилась до нього?" Чусте, які слова?
Рафалеско був зворушений:
— Таки справді?
— А що ж? Чи треба мені вигадувати, що на вербі ростуть груші?
— Ні. Цього я не кажу. Мене тільки цікавить, невже саме такими словами вона це сказала?
— Щоб я так мав стільки щастя й утіхи. Хіба ви уявляєте собі, яка то свята й чесна душа? За неї можна віддати кільканадцять примадонн!
У Рафалеска на очах виступили сльози, але він приховав їх від свого нового друга. А Муравчик вів далі:
— Туди-сюди, бачу, що дівчина говорить, як мудрець, тоді я собі подумав: може, вона й має рацію? І кажу їй: коли так, душечко, то треба тобі ось що знати. Парубок, кажу, дбав тільки про твою користь і про користь, кажу, твого маленького немовлятка. Але якщо, кажу, ти сама не дуже той, тоді інша річ. Тебе, кажу, ніхто не примушуватиме і силоміць на весілля не тягтиме. А як, спитаєш, буде з немовлям? Тобі, кажу, нема чого турбуватися, не забувай, кажу, що він неабихто, не випадкова людина з вулиці і, нівроку, добре заробляє, то він, напевне, кажу, тебе забезпечить як слід, тебе й дитину, кажу, і навіть твоїй матері, кажу, теж не доведеться запобігати ласки чужих людей. До того ж, кажу, ти лишаєшся не сама, я ще, кажу, не помер. Я був з тобою, кажу, і з тобою залишусь. Хто, кажу, привіз тебе сюди, як не Муравчик? Хто, кажу, записав тебе на своє ім'я, коли сходили з пароплава, як не Муравчик? Нехай тобі здається, кажу, що ти вже моя, а я твій, це ж цілком можливо? А якщо дійде до цього, в Америці теж можна знайти чотири дрючки з балдахіном, і Шолом-Меїр Муравчик прокаже відоме: "Тепер ти моя за законом Мойсея та Із-раїля" і — бувайте здорові. Я сам, не дивуйтеся, теж схиляюсь до цього. По-перше, через жалощі, бідолашна сирітка, а по-друге, чесна дитина, тиха голубка. А коли спитаєте, що ж буде з писклям? То, як сказано, ви, мабуть, теж не забудете...
— Забуду? — схопив Рафалеско його за руку. Якби не соромно було, він би кинувся цілувати Муравчика.— Я можу навіть дати вам розписку, якщо хочете.
— Навіщо розписку? Ви підпишете кілька векселів і все, таки на моє ім'я, сьогодні ввечері. Я до вас прийду й принесу все, що слід. Тепер ви, мабуть, десь поспішаєте?
Рафалеско був так захоплений розмовою, що зовсім не помітив, скільки разів сталева гадюка з електричними очима промчала повз них, викидаючи й вбираючи в себе людські потоки. Стрілки годинника тільки почали наближатися до третьої години. Через годину він мав бути вже там. Слово "там" опекло йому серце. Він дуже тепло попрощався з Муравчиком, заскочив в один з довгих вагонів і за півхвилини його проковтнула підземна темрява.
— Шолом-Меїр, ти ол райт! — сказав Муравчик сам собі і почав виглядати інший поїзд.— Отаке щастя мені, яка то гарна країна ця Америка. От так Америка!
Розділ 77 МІЖ ЗВІРАМИ
Роза Співак призначила своєму коханому Рафалескові побачення в зоологічному парку, який узимку відвідують не так часто, як улітку, отже, можна там вільно прохо-джатися і майже нікого не зустріти, крім звірів, які стоять, спершись на стінки своїх кліток.
Наш герой прийшов на призначене місце, незважаючи на всі перешкоди цього дня, все-таки на добрих півтори години раніше. А те, що він пережив за ті півтори години, прогулюючись між звірами, від клітки до клітки, він напевне не пережив протягом усіх своїх юних років блукання по світах. Важливість цього моменту, якого він прагнув стільки років, була достатня, щоб серце гупало, як молот у кузні, і щоб він увесь тремтів, як тростинка. До того ж йому приходили в голову різні дикі міркування й чудернацькі думки, чорні тужливі думки, одна сумніша від одної: хто зна,— думав він собі,— чи прийде вона? А як прийде — хто зна, з чим вона прийде? Хто зна, що в неї робиться з тими "золотими" кайданами, про які вона йому натякала в листі? Хто зна, що могло статися в останню хвилину, яка сцена розігралася в неї з Гри-шею Стельмахом?.. Усе, що тільки є в житті похмурого й журного, лізло йому в голову. І хоч як він відганяв від себе ті думки, хоч як намагався опиратися їм, він не міг опанувати себе, заспокоїтись. Рафалеско відчував, що настає важливий момент, найважливіший в його житті. Мимохіть він замислився над тим, що він накоїв оце зараз, разом з Муравчиком,— як він щойно продав безневинну Златку, віддав її з рук до рук, як передають безживну річ, невільницю, рабиню. І в чиї руки? Людини, якої він зовсім не знає. І коли? Після того, як оце тільки сьогодні вранці ладен був побігти до бідної Златки, припасти їй до ніг, клястися й присягати їй у довічній любові?!. Йому здавалося, що хтось тихенько шепоче йому на вухо:
— Каїн! Каїн! Каїн!..
Рафалеско заглибився ще далі у зоологічний парк, між звірами. Він хотів би втекти від самого себе — й не міг. Хотів би спокутувати, стерти все минуле в своєму житті — та ба! Воно лежало перед його очима таке чітке й виразне з усіма його великими й маленькими злочинами, з усіма його артистичними прагненнями та ідеалами, і, наче з розгорненої книги, зачитував він підсумок, що сам підбив: як людина, він злочинець, Каїн! Каїн!..