Я розумів, що перший-ліпший шторм розтрощить його, і тому надумав усю решту справ відкласти й поквапитися з доправленням на берег усього, що зможу. Тоді розкинув головою, чи варто знову використовувати пліт, але зрозумів, що це недоцільно, й тому поклав учинити як перше, дочекавшись відпливу, – так і зробив, тільки цього разу роздягся в хатині, залишивши на собі лише катрату кошулю, полотняні сподні й мешти на ногах.
Як і того разу, я потрапив на облавок і спорядив свій другий пліт, але, маючи вже досвід, зробив його менш неоковирним і не перевантажував його, однак кілька корисних речей я ним перевіз: по-перше, з запасів теслі знайшлися дві чи три торбини з цвяхами та ґонталями, велика підойма, десяток-другий тесаків і – найважливіше – брус. До цього я додав дещо із запасів гармаша, передусім два-три лапаті залізні ломи, дві бочки куль до мушкетів, сім мушкетів, ще одну мисливську рушницю й трохи пороху до неї, велику торбину шроту та рулон аркушевого олива, хоча він виявився надто важким, і я не подужав його підняти на линві й перенести на пліт.
На додачу, я позабирав з корабля увесь знайдений чоловічий одяг, запасний топсель для фок-щогли, гамак та трохи постільного причандалля, – усе це я поклав на пліт і доправив на берег, на превелику собі втіху.
Я потерпав, що, коли я подамся на корабель, хтось може зжерти увесь мій провянт, проте, повернувшись, я чужих слідів не знайшов, але на одній скрині сиділо щось, схоже на дику кішку; коли я попрямував до звіряти, воно трохи відбігло й зупинилось. Воно сиділо спокійно й сумирно та дивилось мені просто у вічі, ніби хотіло познайомитися. Я намірився на нього з рушниці, але воно не зреаґувало й не зворушилось і не нашорошилось, – тоді я відламав і кинув йому шматочок сухаря, хоча, між, мої власні запаси були вельми обмежені, однак я таки поділився зі звірям, і воно підійшло, понюхало та з'їло й знову ласо подивилося на мене, але я чемно подякував, бо й самому не було чим розкошувати, і звіря подалося геть.
Отож доправив я і вдруге вантаж на берег, – хоча волів би радше відкрити ті чималі й важезні порохові бочки та попереносити порох просто у зарядних мішечках, проте вирішив спочатку нап'ясти намет із вітрила та нарубаного жердя; до намету я заніс усе, що зіпсувалося б від сонця та дощу, а кружма нього понаставляв порожні скрині й бочки, забезпечуючи себе від наглого нападу людини чи звіра.
Відтак я заблокував вхід до намету і затулив його зсередини дошками та поставив ставма скриню, щоб підперти з другого боку, розіклав ліжницю на землі, поставивши боком велику скриню; розстелив долі постіль, біля голови поклав два пістолі, а здовж ліжниці –рушницю та нарешті поклався на постіль і тихо спав усю ніч, бо утома вкрай зморила мене; попередньої ночі я спав замало й цілий день працював до синього поту, доправляючи ото все з корабля на берег.
Такого розмаїтого схову на одну людину, либонь, ніхто ніколи не мав, проте мені кортіло більшого, бо, доки корабель стирчав на відмілині, з нього можна було ще багато чого взяти, і тому щодня у відплив я діставався на облавок і щось собі брав, особливо за третім разом, коли я забрав найбільше усілякого наряддя – і мотузи, і линву, і шмат запасної таші для ремонту вітрил у разі потреби, й бочку відвологлого пороху. Власне, я позабирав геть усі чисто вітрила – від першого до останнього, – лишень довелось їх розкраяти й щоразу везти скільки подужаю, бо вітрила з них вже не зробиш, а полотно мені придасться.
Та найбільшою втіхою по всьому було те, що я знайшов, – бо після п'ятьох-шістьох наворотів годі було відшукати щось путяще, – і знахідною цією виявились гоґсгед[11] з хлібом, три барильця рому чи оковитої, ящик цукру й бочка питльованого борошна, – це диво-дивне, бо вже кинув шукати харчі, гадаючи, що решта підмокла. Я хутко повиймав хліб з гоґсгеду , позагортав купками в покраяні вітрила і вже та подоправляв на берег..
Наступного дня, вже забравши з корабля щозмога, я подався туди по линви й мотузи. З двох великих линв поробив урізки й разом зі швартовим та купою металовиробів доправив на берег; тоді зрубав реї шпринтового вітрила й бізані та ще якісь деревинки і злагодив чималий пліт, на який повантажив усе добро та рушив до берега. Але цього разу з рук ішло, а не в руки: пліт виявився неворушкий і перевантажений, у бухточці, де я решту свого набутку вивантажував, він і зовсім стерна не слухався, перевернувся, і я з усім вантажем опинивсь у воді. Щодо мене – невелика біда, бо берег поруч, а ось вантаж здебільшого пропав, надто металовироби, які, я сподівався, будуть мені у великійф пригоді; щоправда у відплив я позбирав більшість урізків линви й деякі залізяки, хоч довелося до цього докласти багато праці, навіть пірнати по всячину, що мене вкрай знесилило. Потому я щодня бував на облавку й переправив усе, що зміг, на берег.
Минав тринадцятий мій день на узбережжі; за цей час я одинадцять разів побував на кораблі і доправив на берег усе, що міг сам подужати, хоча, якби погода ще протрималася, я розібрав би й перевіз весь корабель. Та ось, готуючись до дванадцятого навороту, я помітив, що вітер дужчає, однак у відплив я знов добувся на корабель і вельми ретельно обшукав каюту, нічогісінько більше не знайшовши, аж ось в око впала замикана шафка з шухлядами, що в одній з них я відшукав дві-три голюри, великі ножиці, десять-дванадцять ножів і виделок, а в іншій – біля тридцяти шести фунтів грішми – трохи європейських монет, трохи бразильських, трохи песо, трохи золотих і срібних монет.
Я до себе всміхнувся на вигляд грошей: "Сміття! – мовив я вголос. – Непотріб! Ви для мене нічого не варті – шкода праці підняти вас із землі; отой ніж цінніший за весь цей гамуз; мені ви не потрібні – лишайтесь там, де лежите, і йдіть на дно, як і всяке безвартісне творіння". Але подумав… і забрав гроші, загорнув їх у кусень матерії та став на думку про новий пліт, однак небо тим часом заволокло хмарою, вітер набрав на силі, й за чверть години то вже був навальний відбережний борвій. Я зрозумів, що шкода й мріяти про пліт під такий відбережний вітер і що треба хутчій забиратися звідти до припливу, бо тоді я й поготів до берега не дістанусь. Тому я спустився у воду й поплив, долаючи смугу між кораблем і берегом; пливти було нелегко через вагу всього того, що я прихопив із собою, і через збурення, бо вітер швидко дужчав і ще до піку припливу заносилось на шторм..
Я встиг добутися до свого наметика, і в безпеці поклався на ліжницю, розіклавши свої скарби поруч. Буря шаліла всю ніч, а вранці я визирнув, і корабля – ані сліду! Трохи дивно, але я втішався думкою про те, що не гаяв часу й доклав усіх зусиль, аби усе корисне доправити на берег, і що, якби часу лишалось більше, однаково на кораблі не залишилось нічого путящого з того, що я подужав би сам перевезти.
Тим-то ні про корабель, ні про рештки майна на ньому я більше не думав, – тільки сподівався, що, може, щось іще викине на берег; так насправді згодом і сталось, але то вже був якийсь дріб'язок.
Наразі я зосередився на тому, як захиститися від імовірних дикунів чи хижаків на острові; багато було думок і з цього приводу, і з приводу майбутнього житла – буде це погребиця чи намет, і вирішив, що – те й те відразу; на цьому варто зупинитися докладніше.
Незабаром я переконався, що нинішнє місце для мого житла не придатне, бо в цій низовині приморські мочари, тобто нездорове довкілля, але найгірше те, що поруч не було прісної води, – через це я й поклав собі шукати здоровішу й зручнішу місцину.
При цьому слід було зважити на таке: по-перше – здоров'я і прісна вода, про що я допіру згадав; по-друге – захищеність від сонця; по-третє – оборонність від хижих істот – людей або звірів, по-четверте – озор моря, бо як Бог пошле на виднокрузі корабель, я не втрачу нагоди на порятунок, що на нього я ще не покинув тоді сподіватись.
Такі вигідну невелику ділянку я знайшов на схилі горба, де той круто здіймався, утворюючи ніби стіну дому, – тут ізгори, ніяке лихо мені не загрожувало. З одного боку скелі була заглибина – ніби вхід чи двері до печери, хоча насправді печери не було.
Отож нап'ясти намет я вирішив на зеленому морогу перед заглибиною. Зелений майданчик перед майбутнім домом виявився завширшки до ста ярдів і приблизно вдвоє більше завдовжки, а на протилежному кінці його пагорб меандрував до прибережної низовини. То був північний північно-західний схил, захищений від сонця, що пробивалося в цьому краї тільки сідаючи трохи південніше точки заходу.
Перш ніж нап'ясти намет, я провів перед заглибиною півколо радіусом ярдів десять від скелі й діаметром двадцять ярдів уздовж скелі.
У півколо я понабивав дворядний частокіл, міцний як пальовий, над яким на п'ять з половиною футів височіли загострені вгорі кілки. Відстань між рядами не перевищувала шість дюймів.
Проміжки між кілками частоколу я позакладав до верху шарами урізків линви, потятої на кораблі, а зсередини підпер частокіл кілками на висоті два з половиною фути на зразок підсішок у паркані, – такі потужну огорожу ні людина, звір не здолає. На все це я витратив чимало часу та праці, бо треба було в лісі нарубати кілки, попереносити їх до ділянки та увігнати в землю.
Потрапити у загорожу можна було лише за допомогою драбинки, яку я перекидав через частокіл і підіймав, опинившись усередині; завдяки такому захисному обгородженню я відчував свою цілковиту безпечність і відтак спав і не хвилювався вночі, чого інакше не було б, хоча згодом виявилось, що у випадку гаданих моїх ворогів така пересторога зайва.
У цю загорожу чи фортецю я насилу попереносив увесь свій скарби, харчі, амуніцію, запаси, про які вище вже розповів; я напнув просторий намет, який – для захисту від дощової січі в певну пору року – я зробив подвійним, тобто менший намет усередині більшого, котрий вкрив ще й непромокальним брезентом, доправленим на берег разом із вітрилами.
Відтепер я спав не на ліжниці з корабля, а в гарній підвісній койці, що колись належала помічникові капітана.
До намету я заніс усі харчі та все, що псувалось від вологи, а коли все позаносив, заклав вхід, який досі був відкритий, і відтепер входив і заходив за допомогою драбинки.
По цьому взявся я прокопувати скелю, а викопану землю й каміння виносив з намету й скидав усередині огорожі шаром у півтора фута; у такий спосіб поза наметом я викопав печеру, яка правила мені за погребище.
На довершення цієї праці я поклав багато зусиль і часу, а тому маю повернутися до того, чим я ще переймався.