Я хочу, щоб покупець мене хвалив готівкою — тому що я дістався до нього, і нічого іншого мені не потрібно. Підтримка мистецтва — лайно! Митець, якого підтримує держава — це невміла хвойда! Але не зважай — ти натрапив на одну з моїх слабкостей. Дозволь мені наповнити твій келих і розкажи, що тебе турбує.
— О, Джубале, я нещасливий.
— Хіба це новина?
— Ні. Але у мене є цілий набір свіжих неприємностей, — Бен гмикнув. — Гадаю, що мені не слід було сюди приходити. Не варто обтяжувати тебе ними. Не впевнений, що взагалі можу про це говорити.
— Добре. Проте поки ти тут, можеш послухати про мої проблеми.
— У тебе є проблеми? Джубале, я завжди думав, що ти — один з тих людей, хто може всіх обіграти шістьма способами, починаючи від нуля.
— Якось згодом мені треба буде розповісти тобі про своє подружнє життя... Але — так, зараз у мене неприємності. Деякі з них очевидні. Дюк звільнився — ти знаєш про це чи ні?
— Так, знаю.
— Ларрі — чудовий садівник, але половина пристроїв, що підтримують цю хижу, скоро розваляться на шматки. І я не знаю, як зможу знайти заміну Дюку. Хороших механіків широкого профілю дуже мало... А таких, які змогли б влитися у цю сім'ю, стати членом родини в усіх розуміннях, — взагалі не існує. Я обійшов усіх майстрів у цьому місті; кожен візит — це хвилювання; всі вони — злодії в серці своїм, а більшість з них не вміють користуватися викруткою так, щоб не порізатися. Чого я теж не вмію. Тож мені треба наймана допомога. Або, Боже борони, доведеться переїхати назад у місто.
— Моє серце болить за тебе, Джубале.
— Не треба сарказму — це лише початок. Механіки та садівники потрібні, але гостро необхідні найперше секретарки. Двоє з моїх — вагітні, а одна ще й виходить заміж.
Кекстон здавався дуже здивованим.
Джубал почав бурчати:
— О, я не розказую тобі казочки після школи; вони такі задоволені собою, що все це не є таємницею. Без сумніву, вони на мене образилися, тому що я повів тебе нагору, не давши їм часу похвалитися. Тож будь джентльменом і вдай здивування, коли вони тобі про це розкажуть.
— Гм... А котра з них виходить заміж?
— Хіба це не очевидно? Щасливець — той улесливий біженець з піщаної бурі, наш почесний водний брат Стінкі Махмуд. Я рішуче сказав йому, що вони мають жити тут, поки перебуватимуть у цій країні. Покидьок просто засміявся і сказав — а як же іще, вказавши на те, що я запросив його жити тут вже дуже давно, — Джубал фиркнув. — Хіба було б так погано, якби він просто це зробив? Я міг би навіть знайти їй якусь роботу. Можливо.
— Напевно, так і було б. Вона любить працювати. А інші дві — вагітні?
— Абсолютно точно. Я освіжив свої знання в акушерській справі, тому що вони обоє збираються народжувати вдома. А як же це завадить моїм звичкам у роботі! Це гірше, ніж кошенята. Проте чому ти припускаєш, що жодна з тих двох з розпухлим животиком не є нареченою?
— О... Гадаю, що це тому, що я вважаю Стінкі більш традиційним, щоб... Чи, можливо, завбачливішим.
— Стінкі не давали б права голосу. Бене, у вісімдесятих чи дев'яностих роках я мав з цим справу, намагаючись обійти ницість їхніх звивистих маленьких мізків. Але єдине, що я точно дізнався про жінок, — так це те, що коли дівчина збирається, то вона збирається. Все, що може зробити чоловік — так це прийняти неминуче.
Бен із сумом думав про ті часи, коли йому доводилося вертітися, як білка в колесі, — та інші часи, коли він був недостатньо швидким.
— Так, ти маєш рацію. Що ж, котра з них одружується, чи вагітна, чи що там іще? Міріам? Анна?
— Зачекай, я не казав, що наречена вагітна... І у будь-якому разі, ти, здається, припускаєш, що Дорказ — це майбутня наречена. Не туди дивишся. Це Міріам вивчає арабську як божевільна — і вона з цим впорається.
— Що? Ну тоді я косоокий бабуїн.
— Очевидно, так воно і є.
— Але ж Міріам завжди гризлася із Стінкі...
— І ти ще думаєш, що хтось повірить тому, що ти пишеш у своїй колонці. Бачив колись шестикласників?
— Так, але ж Дорказ хіба що танець живота не танцювала.
— Це її суть — нормальна поведінка з усіма чоловіками. Вона використовувала це й з тобою — хоча, припускаю, ти був надто зайнятий чимось іншим, щоб це помітити. Не звертай уваги. Просто пообіцяй, що, коли Міріам покаже тобі свою обручку, де камінь буде розміром з яйце Рух і майже таким же рідкісним, обов'язково вдай, що здивувався. І будь я проклятий, якщо розберуся з цими двома череватими, — тож просто вдай здивування. Пам'ятай, що їм це буде приємно... Попереджаю тебе заздалегідь, щоб ти не думав, що вони вважають себе "спійманими". Ні; це не так. Вони задоволені собою, — Джубал зітхнув, — а я ні. Я надто старий, щоб насолоджуватися тупотінням маленьких ніжок, коли зайнятий... Хоча, з іншого боку, я залишу собі ідеальних секретарок (а дітей я люблю, як ти знаєш) за будь-якої можливості, — якщо зможу переконати їх залишитися.
— Ні, я так не думав. Але, Джубале, дозволь мені сказати прямо: ти вважаєш, що Джилл підштовхнула Майка до його веселих походеньок?
— Що? — Джубал здавався здивованим; потім замислився і визнав перед собою, що він ніколи не знав напевно... Просто припускав це з того, що, коли справа дійшла до рішень, Джилл була єдиною, хто пішла з Майком.
— Хто це був?
— "Вкороти довгого носа, брате", бо підставиш його. Якщо вона захоче розказати мені, то розкаже. Як би там не було, Джилл сказала, що я помиляюся, коли я дійшов такого ж поспішного висновку, що і ти. Гм...
Бен замислився:
— З того, що я зрозумів: котрась з чотирьох випадково змогла забити перший гол з більшим чи меншим шансом.
— Десь так. Думаю, ти маєш рацію.
— Джилл так вважає. За винятком того, що вона думає, що Майку надзвичайно пощастило звабити, чи бути звабленим (якщо це правильне слово) тією, хто найкраще підходив для того, щоб підштовхнути його у правильному напрямку. Що може натякнути тобі на щось, — якщо ти знаєш щось про те, як працює мозок Джилл.
— Пекло, я не знаю, навіть того, як працює мій мозок... А щодо Джилл, то я ніколи не очікував, що вона почне проповідувати, як би сильно вона не була закохана, — тож я дійсно не знаю, як працює її мозок. Хоча вона й не надто багато проповідує, ми спробуємо зрозуміти, що відбувається. Джубале, що ти вирахував за календарем?
— Що?
— Ти знаєш, що я маю на увазі. Ти думаєш, що це зробив Майк, — в обох випадках. Або ти так думаєш через те, що його візити додому збігаються у часі з обома випадками.
Джубал стримано відповів:
— Чому ти так говориш, Бене? Я не сказав нічого, що могло б змусити тебе так думати.
— Звісно ж, ні. Ти сказав, що вони задоволені собою — обидві. А мені досить добре відомо, як на жінок впливає божественний супермен.
— Зачекай, синку; він твій водний брат.
Бен спокійно промовив:
— Знаю — і я теж його люблю. Якщо я коли-небудь вирішу стати геєм, Майк стане моїм єдиним. Проте є й інші причини, чому я зрозумів їхнє самовдоволення саме так.
Джубал пильно дивився на свою склянку.
— Можливо, вони просто сподіваються. Бене, здається мені, що твоє ім'я могло б бути у переліку навіть з більшою ймовірністю, ніж Майкове. Так?
— Джубале, ти збожеволів!
— Охолонь. Ніхто не намагається змусити тебе одружитися. Обіцяю — хоча я ще навіть не перефарбував свою рушницю в білий колір. Я не такий цікавий — і ніколи не тримаю свічку над тими, хто тут живе, і це правда. Тож — о, допоможіть мені Мільярди імен Бога, — повір: я не суну носа у справи інших людей. Тим не менше я міг збожеволіти, але це "найменша з гіпотез": протягом останніх кількох років у мене нормальний слух та зір... І, якщо крізь мій будинок пройде парад із духовим оркестром, я помічу це так чи інакше. Тому питання: ти спав під цим дахом десятки разів. Чи спав ти хоча б одну ніч сам?
— Ох ти ж і негідник! Гм... Я спав один у першу ніч, коли опинився тут.
— Напевно, в Дорказ не було апетиту. Ні, згадав — у ту ніч ти був під снодійним. Тоді ти був моїм пацієнтом; це не рахується. Якась інша ніч? Хоча б одна?
— Твоє питання недоречне і неввічливе, тож я не братиму його до уваги.
— Це, на мою думку, адекватна відповідь. Проте, будь ласка, занотуй собі, що нові спальні розташовані якомога далі від моєї. Бо звукоізоляція ніколи не буває ідеальною.
— Джубале, мені здається, що твоє ім'я, ймовірно, може бути значно вище у цьому переліку, ніж моє.
— Що?
— Я вже не згадую про Ларрі та Дюка. Але, Джубале, майже кожен, хто знає тебе, припускає, що ти тримаєш найпрекрасніший гарем, відколи Султан відійшов від справ. О, не зрозумій мене неправильно — вони заздрять тобі. Проте також вважають хтивим старим козлом.
Джубал постукав по поручню свого крісла перед тим, як відповісти.
— Бене, зазвичай я не маю нічого проти того, щоб мене легковажно пестили молодиці. Я підтримую це, ти ж знаєш. Та в деяких питаннях я наполягаю, щоб до мого віку ставилися з повагою. І це — якраз той випадок.
— Вибач, — стримано сказав Бен, — я думав, що коли для тебе нормально розглядати з усіх боків моє сексуальне життя, то ти не заперечуватимеш, якщо я буду відвертий навзаєм.
— Ні, ні, ні, Бене! Ти неправильно мене зрозумів. Твоє питання було очікуване, а побічні коментарі — не більші від тих, що я просив. Я маю на увазі, що я вимагав від дівчат, щоб вони поводилися зі мною з повагою в цьому питанні.
— О...
— Я, як ти й вказав, старий — дуже старий. Між нами кажучи, я щасливий сказати, що й досі хтивий. Проте моя хтивість не керує мною, і я не козел. Я надаю перевагу гідності та повазі, щоб гарно провести час — яким, повір мені, я вже достатньо насолодився, тому не потребую повтору. Бене, чоловік у моєму віці, який виглядає як нещасний холостяк у його найбільш депресивному стані, може достатньо привабити молоду дівчину, щоб переспати з нею, — і, можливо, похвалитися цим, і подякувати їй за комплімент. Хоча я можу й помилятися, вона це може зробити лише через три причини: перша — гроші, друга — еквівалент грошей за умовами заповіту та спільна власність, а ще... Зачекай: пауза для питання: чи можеш ти уявити будь-яку з цих трьох дівчат, — цих чотирьох, бо дозволь мені зарахувати сюди й Джилл, — які сплять з чоловіком, навіть молодим та вродливим, з цієї причини?
— Ні. Категорично ні. Жодна з них.
— Дякую, сер.