Згадана, між іншим, у розмові, ця смерть, як і попередні, не узгоджена з перебігом розповіді: Коттар знову живий на цьому самому вечорі у Вердюренів, а помирає він уже у війну, у "Віднайденому часі", тобто в сьомому томі нашого видання.
69
Іди за мною (латин.). Про підручник, якийсь порадник.
70
Норни, божества скандинавської і германської мітології, тчуть пряжу дії на початку вагнерівського "Присмерку богів".
71
Букв. – впівголоса, – муз. тихе, неповне звучання голосу.
72
Букв. – якнайтихіший, – муз. дуже тихо, найвищий ступінь піано.
73
Таку злісну акцію вчинено справді щодо графа Робера Монтеск'ю, Прустового приятеля, в день, коли він приймав гостей.(Прим. перекладача.)
74
Букв. – широкий, – муз. найповніший темп.
75
На вжиток (латин.).
76
Термін великий для тлінного віку людського (латин.). – Тацит. Життєпис Аґріколи, розділ III.
77
Букв. – веселий і повний життя; муз.швидкий музичний темп.
78
Оґюст Вакрі, французький письменник, був шанувальником та учнем Віктора Гюґо, його брат Шарль був одружений з донькою Гюґо Леопольдіною. Поль Моріс (1820–1905), учень і виконавець заповіту Віктора Гюго, працював у співавторстві з Вакрі.
79
Здіймімо серце (латин.) – заклик мужатися: біблійний вираз із плачу Єремії.
80
Так само як у випадку з Берготтом і Коттаром, смерть маркізи де Вільпарізіс не ввійшла в контекст роману, оскільки в романі "Альбертина зникає" вона жива.
81
Мікеланджело – натяк на його образ у романі Ромена Роллана (1907).
82
Папа Лев X, який правив з 1513 до 1521 року, справді доручав Мікеланджело різні роботи, зокрема замовив йому надгробок Медічі у Флоренції.
83
Прокляття! (Англ.)
84
Юрбен Левер'є, французький астроном (1811–1877), передбачив, на основі підрахунків орбіти Урану, існування Нептуна, як це і підтвердилося згодом.
85
Натяк на твори Леона Доде "Поценки людства, роман про німецьке шпигунство" (1916) або "Між двома війнами. Мемуари з життя літераторів, політиків, мистців та медиків у 1880–1905 роки" (1915).
86
Жан-Бінінь Боссюе (1627–1704) – французький прелат, теолог і блискучий проповідник, наділений темпераментом поета і даром переконання біблійного пророка.
87
Джеймс Вістлер (1934–1903) – американський маляр, аквареліст, пастеліст, рисувальник і гравер. Обстоював автономію малярства, його пошуки в передачі світла розвинули потім імпресіоністи.
88
У феодальній Франції титулом Месьє величали королівського брата.
89
Граф де Вермандуа (1667–1683), законний син Людовіка XIV і мадемуазель де Лавальєр; принц Луї-Ґійом Баденський (1655–1707), хрещеник Людовіка XIV, полководець; дук Брунсвік, принц і німецький воєначальник (1624–1711); Шарль де Бурбон, граф де Шаролс, онук Великого Конде (1700–1760); дук де Буфлер, маршал Франції (1644–1711); Великий Конде (1612– 1686); Анрі-Альбер де Коссе, дук де Бріссак (1645–1699), зять Сен-Сімона. Цей список великих імен двораків і воєначальників Людовіка XIV, за винятком Мольєра, не підзореного в гомосексуалізмі, попри натяки на його дружбу з юним Бароном, узятим до трупи, запозичений, очевидно, з видання "Повного листування" Мадам (Шарпантьє, 1863) – Шарлюс його цитує на наступній сторінці, – Шарлотти-Елізабет Баварської (1652–1722), дукині Орлеанської, другої дружини Месьє. Там, зокрема, мовиться про репутацію Людовіка Баденського, Конде і графа де Вермандуа. Ця тема мужнього гомосексуалізму закладена в основі образу Шарлюса. Цю ролю підхоплює Сен-Лу у "Віднайденому часі" аж до його загибелі на фронті.
90
Луї-Жозеф де Бурбон, дук Вандомський, правнук Генріха IV і Ґабріель д'Естре, командував військом під час війни за еспанську спадщину. Аморі-Ґойон де Матіньйон, маркіз де Ла Мусей, помер 1650 року. Макаронічні вірші взято зі згаданого видання Мадам. Клод-Луї-Ектор, дук де Вілар (1653–1734), маршал Франції, так згадується у листі Мадам від 28 жовтня 1718 року: "Маршал де Вілар захопився лише принцом Айзенаським; він освідчився йому в коханні"; принц Євгеній, Євгеній Савойський (1663–1736), воєначальник на службі в Австрії, у листі від 30 жовтня 1720 року повідомляє, що молоді люди звуть його "Мадам Путана"; Франсуа-Луї де Бурбон, принц де Конті, небіж Великого Конде (1664–1709), згадується у листі від 11 серпня 1717 року.
91
Шарлюс згадує про Тонкінську кампанію 1883–1887 років і про висадку в Касабланці 1907 року.
92
Посилаючись на Поля Бурже (1852–1935), Пруст має на увазі не лише його "Учня" (1889) та "Нові розвідки про сучасну психологію" (1883–1885), присвячені проблемі відповідальносте "старших" перед "новою генерацією", а і його роботу 1890 року: "Психологія сучасної любови".
93
Камілл Шевіяр (1859–1923), французький композитор, починаючи з 1897 року, диригував концертами Ламуре.
94
Емманюель Шабріє (1841–1894), французький композитор, відзначався своєю винахідливою фантазією і мелодійним колоритом, справив вплив на Моріса Равеля.
95
Це друга згадка про єгиптолога Гастона Масперо (1846–1916), чий твір "У часи Рамзеса та Ашурбаніпала" Оповідач читав раніше (див. "У затінку дівчат-квіток").
96
Про себе, подумки (італ.).
97
Натяк на "Археологічні прогулянки" (1887) Ґастона Буасьє (1823–1908). Палатін – один із римських пагорбів. Тібур – це місто Лаціум.
98
Афінська егерія (порадниця) Аспазія жила в другій половині V сторіччя перед Р.X. Була супутниця Перікла і приймала у себе письменників і філософів, зокрема Платона і Сократа.
99
Правильно – quod di omen avertant – Хай боги відвернуть це віщування! Цицерон. Філіппіки, III, XXXV.
100
Теофіль Делькасе (1852–1923), депутат Ар'єжа, міністр закордонних справ, прихильник спілки з Росією.
101
Жозеф Ротьє – французький ювелір середини XVIII сторіччя.
102
Пруст згадує чотири твори Барбе д'Оревільї: "Зачарована" (1854), "Шевальє де Туш" (1864), "Чортовиння" (1874) і "Стара коханка" (1851).
103
Міхай Мункачі (1844–1900), угорський маляр, жив у Парижі і виставляв у Салоні свої картини "Останній день засудженого на смерть угорця", "Христос перед Пілатом" тощо.
104
Свята Цецилія, мучениця за віру, заступниця музикантів, зображена Рубенсом із музичним інструментом.
105
Амброзіанська бібліотека у Мілані має багату колекцію рукописів і стародруків.По-всякому можна було тлумачити маркізів веселий гумор, але факт лишається фактом: вибрики його дружини швидко припинялись. Тоді й маркіз де Камбремер переставав сміятися, і його метка зіниця пропадала, а що з тих кількох хвилин ми встигали відвикнути від його білкатого ока, то зараз це око надавало рум'яному нормандцеві чогось безкровистого й заразом екстатичного, нібито маркіза щойно оперовано або нібито його око, з-поза монокля, благало небо про мученицький вінець.