Але Флорентіно Аріса не дав їй часу пересвідчитися, чи прагнуло її тіло цього чи ні. Він упорався дуже швидко й був страшенно засмучений, а вона подумала: "Ну от, ми й зіпсували все". Але помилилася: хоч обоє й спізнали гостре розчарування, хоч він і мучився усвідомленням своєї незграбності, а вона докоряла собі за безумство, до якого довела її ганусівка, протягом наступних днів вони не розлучалися ні на мить. Виходили з каюти тільки поїсти. Капітан Самаритано, чий інстинкт розкривав усяку таємницю, що її хай там хто хотів би зберегти на його пароплаві, посилав їм щоранку білу троянду, розважав їх серенадами з вальсів їхньої молодості, жартома велів докладати у їхні страви чогось збудливого. Довгий час вони більше не пробували кохатися в ліжку; це сталося значно пізніше, коли натхнення зійшло на них цілком несподівано, коли вони нічого такого й не думали. А поки що їм вистачало простого щастя бути разом.
Вони не виходили з каюти, аж поки капітан не передав їм записку, в якій повідомив, що після обіду вони прибувають до Ла-Доради, кінцевого порту одинадцятиденного рейсу. Ферміна Даса та Флорентіно Аріса побачили з каюти високий мис, на якому густо тулилися будинки, осяяні блідим сонцем, і спершу їм здалося очевидним, чому так назвали це селище[11], але потім вони засумнівалися в доречності цієї назви, коли відчули, як від нього пашить жаром, наче від пароплавних казанів, і побачили, як плавиться гудрон на вулицях. Крім того, пароплав причалив не біля селища, а до протилежного берега, де була кінцева станція залізничної колії на Санта-Фе.
Вони вибралися зі свого притулку, як тільки всі пасажири зійшли на пристань. Ферміна Даса розглянулася в просторому, тепер безлюдному салоні, і обоє стали дивитися з пароплава на збуджений натовп людей, що витягували свої речі з вагонів поїзда, здалеку схожого на іграшковий. Можна було подумати, що вони приїхали з Європи, а надто жінки, чиї пальта та капелюхи, модні в минулому столітті, заходили в очевидну суперечність із курною спекою. В деяких жінок волосся було прикрашене чудовими квітами, що від жароти почали ронити пелюстки. Всі ті люди щойно приїхали сюди з андського високогір'я після цілоденної подорожі поїздом через прекрасну, мов чарівний сон, савану і ще не встигли перевдягтися відповідно до карибського клімату.
Посеред галасливої, мов на ярмарку, юрми дуже старий і жалюгідний на вигляд дід витягував із кишень свого жебрацького пальта малих курчат. Він з'явився несподівано, проштовхуючись крізь натовп, пальто на ньому було подерте і колись вочевидь належало чоловікові набагато вищому й товщому. Дід скинув капелюха, поставив його отвором догори на мол, щоб, може, хтось кинув йому туди монетку, і обома руками почав видобувати з кишень ніжних, безбарвних курчаток, що, здавалося, розмножувалися між його пальців. За якусь мить мол ніби вкрився килимом із рухливих пухнастих клубочків, що попискували під ногами в подорожніх, які надто квапилися й наступали на них, нічого не відчуваючи. Зачарована цією дивовижною виставою, мовби на її честь, бо вона одна милувалася нею, Ферміна Даса не помітила, в яку саме мить на пароплав почали підійматися пасажири зворотного рейсу. Свято для неї тут-таки закінчилося: серед нових пасажирів вона побачила чимало знайомих облич, кількох друзів, які ще зовсім недавно поділяли з нею її жалобу, — і поквапилася знову сховатись у своїй каюті. Коли прийшов Флорентіно Аріса, вона була ледь жива від жаху і воліла радше вмерти, ніж наражатися на ризик, що знайомі побачать, як вона розважається, подорожуючи через такий короткий час по смерті чоловіка. Флорентіно Арісу так вразив її пригнічений настрій, що він пообіцяв поміркувати, як уберегти її від напасті в якийсь інший спосіб, ніж постійне ув'язнення в каюті.
Рятівна думка сяйнула йому несподівано, коли вони вечеряли в капітановій їдальні. Капітана непокоїла одна проблема, яку він давно хотів обговорити з Флорентіно Арісою, але досі той ухилявся від розмови, щоразу кажучи одне й те саме: "Леона Кассіані залагоджує такі справи ліпше, ніж я". А проте цього разу він вислухав капітана. Річ була в тому, що пароплави завжди перевозили вгору по річці якийсь вантаж, але спускалися завжди порожні, тоді як з пасажирами було навпаки. "А перевозити вантаж значно вигідніше. І платять за нього більше, і годувати його не треба", — сказав капітан. Ферміна Даса вечеряла без апетиту, її дратувала нервова суперечка чоловіків про те, що слід би запровадити диференційовані тарифи. Але Флорентіно Аріса виговорився до кінця і лише тоді поставив запитання, в якому капітанові вчувся натяк на можливий рятівний вихід.
— Ну, а якщо припустити таке: ми повертаємося додому без вантажу, без пасажирів, без нічого і не причалюємо до жодної пристані?
Капітан відповів, що таке можливе тільки в гіпотезі. Компанія зв'язана різними діловими угодами, про які Флорентіно Арісі відомо краще, ніж будь-кому: існують договори про перевезення вантажів, пасажирів, пошти й іншої всячини, порушувати які вони здебільшого не мають права. Пливти собі, не зважаючи ні на що, дозволяв лише один випадок: якби на борту пароплава хтось захворів на холеру. Тоді пароплав оголошує стан карантину, підіймає жовтий прапор і здобуває надзвичайне право не підходити до жодної пристані. Капітан Самаритано вдавався до цього способу не раз, бо в долині річки досить часто спалахувала холерна пошесть, хоча санітарні власті, як правило, змушували лікарів у таких випадках ставити діагноз звичайної дизентерії. Крім того, в історії річкового пароплавства жовтий прапор карантину не раз підіймали над судном, щоб уникнути сплати мита, не брати на борт небажаного пасажира, позбутися надокучливих інспекцій.
Флорентіно Аріса знайшов під столом руку Ферміни Даси.
— От і гаразд, — сказав він. — Так ми й зробимо.
Капітан здивувався, але відразу ж своїм інстинктом старого лиса зрозумів, куди веде співрозмовник.
— Я командую пароплавом, але ви командуєте всіма нами, — сказав він. — Отже, якщо ви сказали це серйозно, то дайте мені письмовий наказ, і ми негайно відчалюємо.
Звичайно ж, Флорентіно Аріса говорив цілком серйозно і тут-таки підписав відповідний документ. Зрештою, всім було відомо, що спалахи холерної пошесті не припинилися, попри оптимістичні заяви санітарних властей. Що ж до оголошення надзвичайного стану на пароплаві, то з цим не виникало жодних проблем. Швидко вивантажили уже взятий на борт невеличкий вантаж, пасажирів повідомили, що на судні зламалася машина, і цього ж таки ранку всіх пересадили на пароплав іншої компанії. Якщо до подібних хитрощів удавалися, керуючись міркуваннями часто аморальними й навіть гідними осуду, то Флорентіно Аріса не бачив підстав, чом би до цього не вдатися заради кохання. Єдине, чого попросив капітан, це причалити в Пуерто-Наре, де він хотів когось підібрати: капітан теж мав свої сердечні таємниці.
Отож "Нова Вірність" відчалила від пристані вдосвіта наступного дня без вантажу, без пасажирів і з жовтим прапором холерної тривоги, який урочисто майорів над головною щоглою. Надвечір вони взяли на борт у Пуерто-Наре жінку, вищу й кремезнішу за капітана, яка була гарна якоюсь незвичайною вродою і якій бракувало лише бороди, щоб з величезним успіхом виступати в цирку. Звали її Сенаїда Невес, але капітан звертався до неї: "Моя Бісиця!" Вона була його давньою подругою, і він мав звичай підбирати її біля котроїсь пристані, щоб потім висадити біля іншої, і коли вона піднялася на борт, від неї віяло щастям. У тій похмурій місцевості, де в серці Флорентіно Аріси ожив тужливий спомин про Росальбу, коли він побачив, як поїзд на Енвігадо з натужними зусиллями повзе над самим проваллям угору стародавньою стежиною мулів, з неба бурхнула амазонська злива, яка потім не вщухала, лише зрідка уриваючись, протягом усього зворотного рейсу. Але всім до неї було байдуже: свято на плаву мало дах над головою. Того самого вечора, прагнучи зробити особистий внесок у загальну гулянку, Ферміна Даса спустилася на кухню, і під оплески та вітальні вигуки екіпажу приготувала для всіх страву особистого винаходу, яку Флорентіно Аріса назвав сам для себе "баклажанами в стилі кохання".
Вдень грали в карти, їли від пуза, пообіді спали непробудним сном, після чого прокидалися знесилені, а тільки-но заходило сонце, починав грати оркестр, і всі, не обмежуючи себе, пили ганусівку й закусували лососиною. То був дуже швидкий рейс, пароплав був легкий, а вода висока, адже з верхів'їв, де того тижня з неба вилилося стільки води, скільки у звичайні дні випадає на всьому протязі річки, йшла висока повінь. У деяких селах палили з гармат, щоб настрашити холеру, і пароплав відповідав їм сумовитими вдячними гудками. Пароплави всіх компаній, що розминалися з ними, посилали їм сигнали співчуття. В селі Маганге вони повантажили дрова на весь подальший рейс.
Спешу Ферміна Даса лякалася, коли виття пароплавної сирени відлунювало в її здоровому вусі, але, попивши два дні ганусівку, призвичаїлась і почала чути вже обома. Зненацька їй відкрилося, що троянди стали запашнішими, ніж раніше, що пташки вдосвіта почали співати набагато дзвінкіше і що Бог створив морську корову й посадив її на піщану обмілину біля Тамаламеке лише для того, щоб вона розбудила її, Ферміну Дасу. Цей крик почув і капітан, звернув ближче до берега, і нарешті вони побачили величезну матрону, що годувала молоком немовля, тримаючи його на руках. Ні Флорентіно Аріса, ні Ферміна Даса повністю не усвідомлювали, наскільки вони стали близькі одне одному: вона ставила йому клізму, вставала з постелі раніше за нього, щоб почистити його штучні зуби, які він залишав на ніч у склянці, й розв'язала для себе проблему загублених окулярів, бо його окуляри годилися їй і для читання, і для церування. Одного ранку, прокинувшись, вона побачила, що він пришиває собі гудзика до сорочки, й вихопила сорочку в нього з рук, щоб зробити це самій, перше ніж він вимовить ритуальну фразу про те, що чоловікові потрібні дві дружини. Вона ж просила його лише про одну послугу: ставити банку на те місце, де в неї боліла спина.
Флорентіно Аріса, зі свого боку, взяв у оркестрі скрипку й розтривожив спогади про далеке минуле.